Кожна четверта жінка, яка живе у Львівській області і має дітей шкільного віку, у власному домі потерпає від фізичного, психологічного, економічного чи сексуального насилля
З 25 листопада по 10 грудня світ відлічує чергові 16 Днів протидії гендерному насильству. Від Міжнародного дня подолання насильства над жінками — до Міжнародного дня захисту прав людини. В Україні проблему насильства над жінками (передусім насильства домашнього) не те що не визнають. Навіть не афішують. Відкрито визнавати той факт, що кожна четверта жінка, яка мешкає у Львівській області і має дітей шкільного віку, у власному домі потерпає від фізичного, психологічного, економічного чи сексуального насилля, не прийнято. Як стверджує експерт з гендерної рівності, заступник голови Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи” Марта Чумало, причина цього прикрого явища криється у нашій ментальності. “Виносити сміття з хати” — мало не табу для української жінки. Подекуди навіть найближчі родичі не знають про ту наругу, яку чинить над жінкою її благовірний…
- Коли говоримо про проблему домашнього насилля, чи завжди йдеться про насилля чоловіка над жінкою?
- Не завжди. До нас неодноразово зверталися жінки, які потерпали і від власних дітей, і від колишніх чоловіків. Часто трапляються випадки насильства батьків над вже дорослими дітьми, які живуть разом з ними.
- А як щодо випадків насилля жінок над чоловіками?
- За час існування нашого центру (понад 10 років) до нас звернулося лише двоє чоловіків, що поскаржилися на своїх дружин. Обидві панянки зловживали алкоголем та були фізично сильнішими за своїх чоловіків…
Чому взагалі відбувається насильство? Тому, що хтось вирішує, що він може мати владу над іншим, може керувати чужим життям, контролювати його? Чоловікам легше знущатися з жінок, позаяк жінки фізично слабші. Але насилля не завжди передбачає застосування грубої фізичної сили. Жінки також тиснуть на чоловіків. Психологічно, наприклад. Або безцеремонно забирають у чоловіків всю зарплату, якщо йдеться про економічне насилля. Чоловіки ж, натомість, забороняють працювати своїм дружинам, тобто стають на заваді їхній професійній реалізації. Це — також насилля.
- Чи можна стверджувати, що в українських сім’ях традиція з’ясовувати стосунки за допомогою погроз та кулаків набагато живучіша, аніж в інших європейських країнах?
- Можна. В нашій державі не напрацьований механізм захисту та механізм покарання. Наприклад, в Австрії, якщо чоловік погрожує чи завдає шкоди жінці, з якою мешкає, поліція повинна виселити правопорушника зі спільного житла і близького оточення та заборонити йому туди повертатись — навіть якщо він є власником будинку чи квартири. У Франції, скажімо, сімейний суддя уповноважений видати судовий ордер, який забороняє чоловікові чи співмешканцю, що вчиняє насильство, взагалі входити до помешкання після здійснення найперших актів насильства і до початку розлучення. Якщо, звісно, жінка таки подасть заяву на розлучення. А в Португалії, аби захистити жінку від несподіваних візитів правопорушника, на нього одягають спеціальний електронний браслет. Спрацьовує ланцюжок: я скоїв насильство — я відповідатиму перед законом за свій злочин.
- А у нас?
- А у нас жінка нічого не може довести. Єдиний доказ у суді — це її неодноразові (!) звернення до правоохоронців. Але більшість жінок воліє не мати справу з міліцією.
- Чому? Бояться розголосу?
- Не тільки. Наш центр провів дослідження, яке оголило низку проблем у зв’язку зі зверненням потерпілої до правоохоронних органів: байдужість, хамство, звинувачення у провокації насилля, відмова у прийнятті заяви, відмова у її розгляді, порушення строку розгляду заяви, відмова видати копії документів, з якими жінка має право ознайомитися.
- Стереотипи переконують нас у тому, що чоловік, який коїть насильство у власній сім’ї, мешкає у селі, не має вищої освіти та хорошої роботи, зловживає алкоголем…
- А от і ні. І чоловіки, що живуть у сільській місцевості, і ті, що мешкають в районних та обласних центрах, однаково схильні до виявів агресії. Зрештою, як і ті, що мають дві-три вищі освіти, і ті, що закінчили лише загальну середньоосвітню школу. Насилля — явище, присутнє у різних сім’ях, з різним матеріальним достатком.
- Що може спровокувати приступ агресії? Часто кажуть, що жінка сама на якомусь підсвідомому рівні прагне отримати звичну для неї порцію жорстокості.
- Та будь-який привід. Пересолена страва. Підгоріла котлета. Надто голосний звук радіо чи телевізора. Привід не є у цьому випадку первинним.
- Але з кожним новим проявом агресії “планка” допустимої дози жорстокості піднімається?
- Коли чоловік вдарив вперше, він неодмінно шкодуватиме деякий час про скоєне. Даруватиме коханій квіти, допомагатиме їй по господарству… Тобто спробує якось загладити вину. Цей період каяття психологи називають “медовим місяцем”. Він минає швидко, позаяк напруга постійно зростає, і нарешті настає момент, коли чоловік б’є свою жінку вдруге. Значно сильніше. Кожен наступний удар буде сильнішим, аніж попередні, і проміжок часу між ними скорочуватиметься. За принципом “колеса і спіралі”.
- Якщо чоловік вдарив бодай один раз, на стосунках слід ставити “хрест”?
- Якщо чоловік вдарив раз — це ще не означає, що битиме жінку. Але ймовірність є більшою, аніж за умови, що він ніколи не піднімав руки на свою дружину. Якщо чоловік вдарив, мабуть, не варто похапцем подавати на розлучення. Слід відверто поговорити з ним, дати зрозуміти, що ви — не потенційна жертва, що ви боротиметесь за свої права, не дозволити себе лупцювати. Він повинен усвідомити, що можете піти кожної миті і він не втримає вас. Боячись вас втратити, він цінуватиме вас.
- Діти, які спостерігають за насильством у сім’ї, переймають модель поведінки батьків?
- Їхня родина — це взірець їхньої поведінки в майбутньому, в зрілому віці. Діти, стаючи дорослими, або сліпо копіюють поведінку своїх батьків, або ж загострено відкидають її як неприйнятну.
Діти часто вважають себе винними у тому, що відбувається. Але нерідко трапляється так, що стають на бік кривдника і теж жорстоко поводяться з матір’ю.
До речі, ризик бути зґвалтованою власним партнером значно більший, ніж ризик бути зґвалтованою незнайомцем. Дослідження, проведені у Росії, виявили, що 60-70% молодих росіянок їхні “кавалери” ґвалтують вже на першому “романтичному” побаченні! Найгірше те, що більшість юних панянок вважає це або прийнятним, або ж таким, про що варто забути.
- Що б ви порадили тим жінкам, які уперше зіткнулися з виявом агресії чи терплять насилля роками?
- Діяти! Якщо нічого не робимо, нам здається, що виходу немає. Як тільки починаємо діяти, з’являються варіанти виходу з критичної ситуації. Не бійтесь звертатись до правоохоронних органів. Не соромтесь покликати сусідів, якщо опинитесь з агресором сам на сам. Свідчення сусідів, до речі, теж один з небагатьох доказів у суді. Якщо ви роками мовчатимете, а потім таки наважитесь заявити про те, що коїться у вас вдома, хто ж вам повірить?
