Цього року український гірничо-металургійний комплекс приречений на операції злиття і поглинання через необхідність вертикальної інтеграції. Ситуація на міжнародних ринках неодмінно позначиться на українських компаніях. І тоді питання про виживання постане для того, хто не має власної ресурсної бази.
Події січня цілковито підтвердили цю тезу. "Електросталь Росії" викупила міні-металургійний завод "Істіл-Україна", створений на базі електроплавильного цеху донецького метзаводу. Логіка власника "Істилу" Мухаммеда Захура зрозуміла — після вступу України до СОТ і поступового скасування мита на експорт металобрухту забезпечувати підприємство сировиною стане не просто дорого, а дуже дорого. А росіяни, маючи в складі корпорації підприємство з переробки металобрухту "Ломпром", не відчувають браку сировини для електрометалургічного процесу.
Придбання іншим російським гігантом, Evraz group, металургійних активів групи "Приват" також має ресурсне підґрунтя. "Отримавши 99,25% ГЗК "Суха балка" і 50% Південного ГЗК, холдинг зміг довести рівень забезпеченості своїх підприємств залізо-рудною сировиною до 100%", — відзначає аналітик "Ренесанс Капіталу" (м. Москва) Юрій Власов.
У січні один зі співвласників "Індустріального союзу Донбасу" Сергій Тарута заявив, що найближчим часом корпорація ухвалить остаточне рішення щодо злиття з російським "Металоінвестом", підконтрольним Алішеру Усманову.
Пропозиція цікавить ІСД передовсім через те, що надає можливість дістати доступ до сировини Лебединського і Михайлівського ГЗК (РФ). Однак, на думку аналітика "Драгон Капіталу" Івана Харчука, навряд чи ІСД погодиться на оборудку, в результаті якої його власники отримають частку, набагато меншу за контрольну.
До того ж, на Алчевському меткомбінаті, що належить групі, цього року запланована масштабна інвестиційна програма, реалізація котрої дозволить претендувати на значно більші дивіденди у разі продажу бізнесу.
На початку січня проблеми з поставками ЗРС виникли у Запоріжсталі — після припинення поставок із Інгулецького ГЗК, який контролюється групою "Метінвест". Експерти розцінили це як натяк на пропозицію про щільнішу співпрацю з групою, що належить Ринату Ахметову.
Нагадаємо, раніше така ж ситуація склалася з Маріупольським меткомбінатом ім. Ілліча. В результаті два підприємства підписали новий трирічний контракт із Інгулецьким ГЗК. Документ передбачає збільшення ціни залізо-рудної сировини до 72-75 дол. за тонну.
Щоправда, це зовсім не означає, буцімто питання злиття і об'єднання згаданих підприємств утратило актуальність на найближчі три роки. "Сировини з Інгулецького ГЗК усе одно не вистачить для забезпечення потреб згаданих підприємств", — вважає начальник інвествідділу Bonum group (м. Київ) Олександр Спасиченко.
На його думку, найвірогіднішим претендентом на придбання є ММК, що має високотехнологічне виробництво. Запоріжсталь — теж дуже цікавий варіант, але він передбачає вкладання значних коштів у модернізацію виробництва", — пояснює експерт. Таким чином, ідеологія всіх об'єднань в українському ГМК — і майбутніх, і вже реалізованих — базується на прагненні створити вертикально інтегровану корпорацію — ВІК. Робиться це, у першу чергу, для забезпечення сировиною, а не для можливості виробляти продукцію вищої переробки.
Здавалось би, другий варіант набагато кращий із точки зору загальних законів економіки. Але це тільки на перший погляд. Ситуація на світовому ринку залізорудної сировини, пов'язана з майбутнім об'єднанням двох найбільших корпорацій BHP Billiton і Rio Tinto, змушує власників українських метпідприємств шукати такі рішення. "Тут ми лише повторюємо загальносвітові тенденції" — резюмує Спасиченко.
Що ж стосується ще однієї великої української корпорації, "Інтерпайпу", то експерти сходяться в думці, що світова фінансова криза лише внесе корективи в терміни раніше оголошеного виходу на ІPO, відсунувши їх на другу половину поточного року. Непрямо підтверджує такий прогноз і різке обмеження будь-якої ділової інформації, котра надходить із компанії. Це може означати підготовку до ІPO, що включає внутрішні процедури аудиту.
А от повернення до переговорів із російською "Трубною металургійною компанією" видається малоймовірним. Оскільки, за всіх плюсів такого об'єднання для обох сторін, залишається невирішеним питання вартості трубно-колісного бізнесу "Інтерпайпу". Ті 1-2 млрд. дол., що їх, за даними джерел, близьких до переговорів, ТМК пропонувала Вікторові Пінчуку, можна вважати справедливою ціною, наприклад, для Нижньодніпровского трубопрокатного заводу, але аж ніяк не для всієї компанії, що включає чотири трубних заводи. А отже, підвищити капіталізацію свого трубного дивізіону "Інтертайп" може тільки шляхом розміщення акцій на міжнародних біржах.
