Вийшов з метро на Хрещатик. Атмосфера була дещо задимлена, освітлення відімкнене, від КМДА чувся гул, який мене власне і приваблював.
Хрещатик тим часом усе більше занурювався у чорний ядучий гумовий дим. Поміж КМДА і колишнім магазином „Фарфор-Фаянс” побачив, як ДАІшна "сімка", здаючи назад, врізалася в Беркутівський джип. Від радості почав ляскати в долоні. І не встиг я втретє повторити овацію, як ззаду мою року схопила міцна рука (потім ця рука виявилася продовженням „беркутівця”), і зі словами "Шо, вєсєло?!", потягнула у напрямку автозака "ПАЗік"... (Так зі свідка ДТП людина перетворюється на політичного в‘язня — БРАТСТВО).
Пізніше, вже у відділку за рішенням "зверху" всі бійці Беркута одностайно написали рапорт про те, що ми "чинили спротив органам, намагалися втекти, а ще з ніг до голови покривали ментів матом" (просто закон погано знає, що навіть слово "Б*Я!!" у Беркута коштує трьом болячим ударам дубинкою, або одним нирками по берцям)
В автобусі вже сиділо чоловік так 6-7 хлопців віком від 16 до 26 років, за наступні хвилин 20, привели ще кількох. Загалом нас там опинилося 11 ”злісних правопорушників", з яких реально в акції брало участь 3-4 людини, інші ж попалися навіть не знаючи про існування акції.
Спершу прямо в машині нам говорили що ми причасні до розпалення автопокришок пізніше менти змінили свою версію...
Ще хвилин за 20, ми виїхали в Шевченківський райвідділ на вулицю Герцена, з нами у бусі (а був це звичайний ПАЗ) їхало штук шість беркутівців, навожу їхню високоінтелектуальну бесіду:
- Бл..ть шо дапратєставалі!?!
- Панадавалі вам с..кі прав!!!
- Убівать, вас студєнти треба б..ть, су...і!!
- От.здить вас би щас, шоб аж обблювались, як он недавно скінхедів! (йшлося про учасників Маршу УПА 18 жовтня — БРАТСТВО)
- Привезли (у відділок. — авт.) і бля.ь вони там всю лєнінську комнату обблювали потом ще у відділку жаловалися що вони там ремонт зробили а ми їм його загадили!
- Карочє убивать вас с.кі нада!
Оптимізму у цих хлопців бидлостану вистачало.
До відділку доїхали швидко, хвилин за 10, при тому водій ПАЗика встиг порушити з десяток правил, тільки на червоне світло ми проїжджали разів зо три.
У відділок нас завели конвоєм і поставили руки за голову очі у стіну, здається у тій самій вищезгаданій свіжевідремонтованій ленінській кімнаті, або просто у великому залі відділку.
Пробили речі по черзі, речі не забирали, грошей, як не дивно, також.
Судячи з усього кожного дня „беркут” має задачу пов‘язати по 2 чоловіки на морду, що власне і відбулося.
А потім почалося найцікавіше, від чого ми, затримані, почали кайфувати. Це бидло у формі почало писати рапорти. Спочатку вони писали одну версію за керуванням начальника з місця подій, потім їм перетелефонували і вони змушені були заново писати версію №2, що мовляв всі затримані під час власне затримання чинили спротив, намагалися втекти і гнули матом на „беркут”.
Цікаво, як могли чинити спротив хлопці, яких схопили за спину ще в переході, або хлопчина, який йшов на побачення з дівчиною, як можна було втекти, коли тебе тримають два менти за спину і як можна на них матюкатися коли ти так загнутий, що мало не лижеш асфальт?
Коротше кажучи, стояли ми так довго. Спочатку нас зареєстрували „беркутівці”, потім нас офіційно прийняли у відділок, потім ми довго чекали на те, поки нас передадуть оперативникам, які власне і записали наші пояснення.
Двох неповнолітніх, які виявилися серед нас, повели до дитячої кімнати, за одним з них відразу прийшов тато, іншому ж прийдеться ночувати до ранку поки приїде його мати з Бориспільського району.
Потім принесли передачу. За тим нас повели до камери, яку між іншим не закривали, бо втекти ми так чи інакше не могли. З вуст міліціянтів стало зрозуміло, що наше затримання — це ще квіточки.
Серед нас було троє журналістів, але один я виявився з посвідченням. Десь об одинадцятій до мене підійшли, взяли посвідчення і сказали, що мене єдиного можуть відпустити на ніч. Я підписав зобов‘язання, що з‘явлюся о 10 ранку у суд. Інші хлопці залишилися ночувати на нарах...
