Країна сьогодні спостерігає зміну стратегічного порядку денного суспільства і знаходиться в найболючішому місці — точці безпосереднього зламу генерального тренду, коли можливо позбутися хаосу з минулого в поточному моменті і в майбутньому.
В умовах невизначеності того, що буде.
Якщо окреслити модель, яку бажано отримати як мету і ціль сьогоденних перетворень — то й трансформація відбуватиметься легше, й результат отримаємо прогнозованішим.
Політики є лідерами суспільної думки — вони ведуть за собою суспільство. Повістку дня пропонують і утримують саме вони.
Політтехнологи й експерти поміщають політиків у справді великі стратегії, всередині яких вони змушені далі формувати "повістки дня" для споживацького вжитку.
Політтехнологи є лідерами стратегій, які потім ще довгий час рухають і політиками і суспільством.
Українське політичне поле було упорядковане з хаосу у 2004 році зусиллями закордонних (рідше — наших) політтехнологів, двох конкуруючих лідерів з приблизно рівною електоральною підтримкою та використанням вже легендарної картинки, яка просто і зі смаком розділила українців на 3 сорти і 2 макрорегіони.
Саме тоді регіональна будова великої політики отримала чіткі контури і вектори: з того часу в Україні формалізувалася двополюсна регіональна модель — два політичних макрорегіони — схід і захід.
Векторність двополюсної моделі схід-захід очевидна — це діаметрально протилежні вектори, що прямують один якнайдалі від одного. Вектор східного макрорегіону спрямований на демонстрацію лояльності до Росії, вектор західного — відповідно до США та Європи.
В цій моделі ви не знайдете проукраїнського вектору, який би мав змістовне наповнення у вигляді конкретних внутрішніх справ системних реформ, національних проектів чи інше. Модель 2004 року абсолютно орієнтована на зовнішньополітичні контексти і є банкрутом щодо внутрішньополітичного, реальнополітичного наповнення.
Поточна політична еліта не хоче брати на себе відповідальність за внутрішньополітичні справи, а воліє здати ці проблеми геополітичним лідерам. Звідси і випливає вагоме переважання зовнішньополітичної балаканини над реальною внутрішньополітичною дискусією щодо проведення реформ.
Регіональна будова 2004 року створена під політичні реалії — її існування підтверджує той факт що на той час в Україні не було проукраїнської політичної еліти, як і проукраїнських політичних настроїв в самому суспільстві.
Що ж відбувається зараз, якщо можемо назвати це Зламом з великої літери?
Зараз стало очевидним, що тренди 2004 у 2008 році стрімко втрачають свою актуальність. Всім зараз зрозуміло що вибудувана модель схід-захід є моделлю розколу українського суспільства, перманентної політичної нестабільності, безвиході та постійної деградації політичної системи.
Підсвідомо розуміючи це, українське суспільство вже з 2005 року почало інтуїтивно переорієнтовуватись, створюючи суспільний запит на іншу, конструктивну для України, модель регіональної будови.
Почала ворушитися і політична еліта, усвідомлюючи безперспективність поділу України на дві частини і відчуваючи зміни суспільного запиту на більш конструктивні політичні конфігурації.
Станом на сьогодні, знаходимося на самому екваторі змін — два деколи домінуючих зовнішньополітичних вектори маргіналізуються все більше, поближче до своїх цільових кордонів: східний вектор полишає регіони ближчі до центру і концентрується в кількох зовсім східних регіонах.
Західний також відходить, полишає центральні регіони і концентрується в кількох зовсім західних областях.
І саме той політичний вакуум, проукраїнський центрально регіональний вакуум, що утворюється після відходу зовнішньополітичних векторів з центрального регіону і є тим новим фундаментом для нової моделі регіональної будови, яка справді потрібна Україні.
В новій моделі не буде двох рівноправних ворогуючих регіонів — буде домінуючий центральний проукраїнський, та два маргінальні, з досі переважаючою зовнішньополітичною орієнтацією, які вже не гратимуть головної ролі в політиці.
Саме така модель — є централізованою на національних інтересах власної країни, а не інших геополітичних гравців ззовні. Саме така модель — істинно проукраїнська, справді конструктивна і єдина яка має політичне майбутнє.
Для утвердження нової моделі потрібен політичний лідер, який може зробити її реальністю об’єднавши суспільство навколо себе.
Протягом осені побачимо, чи дійсно в України з’явився стрімко зростає політичний лідер, створений для нової консолідаційної проукраїнської моделі, і на фоні якого два лідери минулого, символи зовнішньополітичних курсів конфліктної моделі 2004 року, поступово і невідворотньо меркнуть.
Лише всеукраїнський центральнорегіональний політичний лідер здатний виконати консолідаційне завдання і знищити ганебну модель 2004 року — і Україні він життєво необхідний.
Лише в новій регіональній моделі є надія на справді стабільний і конструктивний сценарій для України, в якому не буде місця для свар і криз, а буде консолідація суспільства навколо сильної проукраїнської влади і захист єдиних (центрально)українських національних інтересів.
Українці знаходяться на самому зламі, який поки відбувається поза їхньою увагою. Громада матиме унікальну можливість зафіксувати кінцеву і невідворотну позитивну зміну шляху України до нової моделі регіональної будови.
І найкращим кроком до неї, найкращою констатацією нових реалій є дострокові парламентські вибори, які мають кардинально змінити картину представництва у ВР регіонів України, а відтак і траєкторію розвитку країни.
Тож нехай відбудуться дострокові вибори, і після них набуде повної сили нова проукраїнська центрально регіональна будова великої політики.
16.10.2008
