"Должен с сожалением сказать, что великие герои "Оранжевой Революции" не могут справиться с демократией и исполнением собственных обязательств и надежд украинцев. Нехватка диалога между Ющенко и Тимошенко, состояние вражды — это их очевидно отягощает", — говорит бывший Президент Польской Республики Александр Квасьневски.
- Ви стверджуєте, що розпуск парламенту — це велика помилка Віктора Ющенка. Чому?
- Я вважаю, що загалом українську історію після "Помаранчевої Революції" слід оцінити критично, бо в країні за ті чотири роки, що минули від перемоги на київському Майдані, немає політичної стабільності.
Та перемога, звісно, не пройшла безслідно, бо Україна — демократична держава. Хто приїжджає з Москви до Києва, відчуває, що там панує свобода думки, преси, справжній політичний плюралізм. Люди не бояться виражати своїх поглядів, дихають на повні груди. Громадянське суспільство після "Помаранчевої Революції" розвивається.
Натомість я не можу прийняти стану перманентної кризи серед українських лідерів, що панує з 2005 року.
Кожні вибори приносять більш-менш подібний результат і ту саму нездатність домовитися щодо стабільної правлячої коаліції, співпраці між урядом та президентом і звершення наступного великого кроку, тобто приєднання України до європейських структур.
- Україна буксує?
- Втрачає багато часу. Я вважав би нові вибори розумним рішенням, якби вони могли принести справжню зміну. Але вони не принесуть.
Виграє з якоюсь перевагою Партія Регіонів, Юлія Тимошенко, напевне, набере менше. Не вірю в хороший результат угруповань Ющенка — радше, його чекатиме розчарування.
Після 7 грудня ми постанемо в Україні перед тими ж самими проблемами, перед якими стояли і до цього часу. Знову будуть труднощі зі створенням стабільної коаліції, далі продовжуватиметься спір уряду з президентом і перманентна криза.
- Хто в цьому винен?
- Мушу з жалем сказати, що великі герої "Помаранчевої Революції" не дають собі ради з демократією і сповненням власних зобов’язань і надій українців. Брак діалогу між Ющенком і Тимошенко, стан вже навіть не напруги, а ворожості — це їх очевидно обтяжує.
Також шкода, що Партія Регіонів — котру, дивлячись з польської точки зору, можна назвати посткомуністичною — не сформувала керівників, які були би рішучими, проєвропейськими, дієвими. Янукович теж є постаттю з минулого і з ним важко пов’язувати великі надії.
- Чому українські еліти не можуть вийти з цієї перманентної кризи? Чому вони такі засліплені?
- Я не хочу тут надмірно психологізувати, але гадаю, що діє якийсь генетично-історичний чинник. Напевне, їм бракує демократичного досвіду, вони сформувалися в Радянському Союзі.
Все ще не з’являється нове покоління, вільне від радянського досвіду. Таким є тільки Арсеній Яценюк, спікер парламенту. Тридцять з невеликим років, добре сформований, знає світ.
- Чи Україна, входячи в черговий історичний віраж в складній економічній і міжнародній ситуації, не стає легкою здобиччю для Росії?
- Я не хотів би бути автором самоздійснюваних прогнозів, але, без сумніву, брак політичної стабільності в Україні надає росіянам сміливості. Він також послаблює інтерес з боку європейських партнерів, особливо таких традиційно скептичних щодо Києва, як німці, італійці, французи.
При цьому економічна криза і біржеві проблеми багатьох українських фірм будуть схиляти тамтешніх бізнесменів, особливо — з металургійної та хімічної промисловості, до пошуку рятівної соломинки. А те, що найперше спадає на думку, знаходиться в Росії.
Адже очевидно, що дорогі енергоносії — це більше проблем, дешевші — менше проблем і порятунок від банкрутства.
Тож є ризик, що, з приставленим до горла ножем, багато впливових людей почне дискутувати, чи варто шукати європейських перспектив, чи домовлятися з Росією. Думаю, що серед них знайдуться і такі, котрі перестануть перейматися територіальною цілісністю України.
- Як Польща повинна підійти до української кризи?
- Рецепт залишається таким самим: мусимо бути терплячими, не реагувати нервово, прийняти, що триває процес демократичного дозрівання наших сусідів.
Польський прем’єр і польський президент повинні уважно придивлятися до ситуації, а потім підтримати виникаючі політичні конфігурації, щоб помогти створити стабільний уряд.
І мусимо старатися, щоб з Європи як мантра линуло послання, що Україна має своє місце в ЄС. Це — надзвичайно важливий політичний сигнал, котрий може визначити результат виборів.
Понад усе хотів би побажати нашим керівникам, щоб вони давали українським колегам хороший приклад. Дональд Туск і Лєх Качинські, повчаючи українського президента і пані прем’єрку, що ті повинні між собою добре співпрацювати, є, кажучи якомога дипломатичніше, мало гідними довіри.
11.04.2008
