Дощового вересневого дня журналісти Економічної правди завітали до адміністративного корпусу "Турбоатому". Через тисняву на вулицях Харкова, директору підприємства довелося чекати більше 40 хвилин. Однак Віктор Суботін терпляче дочекався. До зустрічі він готувався добре, перед ним лежали папери з фінансовими показниками підприємства та розписаними відповідями на деякі питання, які ЕП збиралась йому поставити.
Загалом розмова вийшла довгою, адже "Турбоатом" останнім часом фігурував не в одному із скандалів (читайте, наприклад, тут, тут, тут і тут). Тим більше, керівник бажав якомога більше розповісти про досягнення "Турбоатома". Віктор Георгійович зірвався на емоції тільки коли мова зайшла про відносини заводу з Мегабанком. Він постав перед Економічною правдою виваженою та законослухняною людиною, що піклується лише про добробут заводу та працівників. Він навіть запевнив, що його власний кабінет було відремонтовано в останню чергу.
- На початку року уряд зажадав включення ВАТ "Турбоатом" до переліку об'єктів для першочергової цьогорічної приватизації. Президент це рішення призупинив. Як Ви ставитеся до приватизації цього об'єкту?
- Це питання постало давно, і на сьогодні підприємство знаходиться у стадії приватизації. У держвласності — 75,22% акцій "Турбоатому". Якщо продана хоча б одна акція, то це вже процес приватизації. Він триває декілька років, і рано чи пізно закінчиться повною приватизацією заводу. Та нині не та кон'юнктура ринку, коли його слід продавати. Глобальна криза світового фондового ринку зачепила й Україну. Індекс ПФТС впав, акції достатньо успішних підприємств та компаній також падають. Ці тенденції були зрозумілі на початку року, і саме через них ми були проти поспішної приватизації підприємства.
- Припустимо, приватизація таки відбудеться. Коли, на Вашу думку, це слід робити, скільки тоді коштуватиме держпакет акцій і хто з великих гравців зможе купити підприємство?
- На початку року у білямашинобудівних колах обговорювалася ціна 250 млн. дол., я сказав, що цього не може бути... від 400 і вище, а зараз, до кінця року — 500 і вище. Підприємство на економічному підйомі, темпи зростання обсягів реалізації — 150-160% другий рік поспіль, подвійні темпи росту прибутку. Портфель замовлень — трирічної реалізації. Показники на 2 роки вперед прогнозовані. Цей рік закінчимо з обсягом реалізації у 100 мільйонів доларів, наступний — 150 мільйонів. За 3 роки обсяг річної реалізації складе 200 мільйонів доларів — у чотири рази більше, ніж було півтора роки тому, коли ми прийшли на завод. Не вкладаючи додаткових коштів у розвиток підприємства, за 2 роки держава отримає втричі більше, ніж нині. Напевно ж, доцільно почекати ці 2-3 роки і вивести підприємство на найвищу ринкову капіталізацію.
- Чи припускаєте ви, що приватизація не відбудеться взагалі? Адже пані Семенюк-Самсоненко заявляла, що буде йти назустріч трудовим колективам, якщо вони виступають за те, аби їхні підприємства залишалися у держвласності.
- Гадаю, в уряду вистачить розуму не продати завод. Це втрата додаткових відрахувань. Я скажу відверто: кожен приватний бізнесмен намагається заплатити щонайменше податку, намагається лишити собі щонайбільше. А нашу оптимізацію оподаткування щороку перевіряє КРУ, ходимо "под государевым оком". У приватного підприємства КРУ цього не перевіряє.
Крім того, скажімо, коли ми реконструюємо Дніпровський каскад — ми йдемо назустріч замовнику. А бізнесмену гроші за приватизацію держава поверне, розмістивши замовлення для "Укргідроенерго". І платитиме більше.
- На початку року у пресі неодноразово лунали звинувачення, що прибуток "Турбоатому", при запланованих на 2007 рік 43 млн. грн., склав у підсумку 34 млн., Автором звинувачення був Євген Кисіль, який стверджував, що показники впали в порівнянні з 2006 роком...
- Хто такий Кисіль, який давав коментарі "Комерсант-Україна"? Ніхто не знає, хто він, що за фірма "Харківавтоматика", яку він очолює. Ми з цим обов'язково розберемось, повірте, адже йде мова про репутацію державного підприємства, яке працює на міжнародних ринках. Поважне видання публікує брехню. Наші ж показники постійно публікуються в ЗМІ, завжди є можливість перевірити цифри. 7 мільйонів план був, а фактично результат склав 34,8 мільйонів гривень.
- Давайте детальніше зупинимося на досягненнях підприємства.
- 8 місяців 2007 і 8 місяців 2008 років. Темпи зростання — 116% за товарною продукцією, 135,6% — за реалізацією, кількість продукції на складах знижується, рентабельність зростає, 40% ми маємо, було 30%, чисельність персоналу зростає, знижуємо кількість допоміжних робітників, темпи зростання прибутку — 132,9%.
ФДМ затвердив план щодо обсягу реалізації на кінець року 382 млн. грн. Ми пообіцяли вийти на 500. І за 8 місяців нинішнього року вже отримали 311,5 млн. Я чітко усвідомлюю, що ми вийдемо на 500 млн. На сьогодні у нас підписані контракти на 1,5 млрд. грн., ми повністю забезпечені роботою до 2010 р.
- А який потенціал заводу? Наскільки він зараз завантажений?
- Завод завантажений трохи більше, ніж на половину потужностей. Змінність складає 1,7. До середини наступного року працюватимемо у повні 2 зміни, активно формуємо третю. Є комплекс заходів щодо підготовки ключових робочих спеціальностей, маємо угоди з навчальними закладами.
- Цього року на розвиток заводу було заплановано 40 млн. грн. інвестицій. Чи були ці кошти освоєні?
- Технічний стан заводу дозволяє найближчими роками без особливих витрат нарощувати обсяги виробництва. Та обладнання треба підтримувати, реконструювати. Власними коштами зробили багато. За 8 місяців освоїли 20 млн. грн. Ввели у виробництво 249 одиниць обладнання та обчислювальної техніки. Більш ніж 200 одиниць високочутливої техніки, нове обладнання: французькі зварювальні апарати для орбітальної зварки, чеський інструмент, дуже високопродуктивний. Створили комп'ютеризовані робочі місця. У режимі реального часу ведемо облік фінансових потоків, сировини. Модернізували 11 верстатів. Відремонтували побутові комплекси. Є контракт із швейцарською фірмою на придбання 2 верстатів з обробки профілів парових лопаток для парових турбін, ведемо проект реконструкції ливарного виробництва, усе це коштуватиме до 10 млн. дол.
- Чи не викличе комп'ютеризація скорочення штату?
- Сьогодні з 5 000 працівників на заводі 1200 робочих основних професій. Співвідношення достатньо важке. На одного станочника — один допоміжний робітник, а також інженер і конструктор. Так не має бути. Намагаємось вийти на оптимальну чисельність по кожному підрозділу.
Сьогодні у цехах можна побачити молоді обличчя які повертають Харкову статус не базарного, а робочого міста. Люди з Барабашовки приходять на "Турбоатом". У нас зараз в штаті півтори тисячі пенсіонерів з 5000 працівників. А терміни виконання контрактів перед замовниками — 1,5-3 роки. Хтось же має, почавши виконувати контракт, його і завершити.
- З якими країнами у вас на сьогодні підписані контракти?
- Третій рік триває контракт з російським концерном "Росенергоатом" на 100 мільйонів доларів з модернізації атомних станцій. Вже три роки в нас контракт з Казахстаном, це парові турбіни для ТЕС "Аксу", чергова парова машина на 350 МВт, контракт узгоджений і буде підписаний. Завершується контракт з індійськими АЕС "Кайга" та "Раджастан". На індійському ринку ведемо контракт по гідротурбінному обладнанню — ГЕС "Котешвар", виготовлення робочих радіально-осьових коліс. Підписали контракт на постачання 2 гідротурбін для мексиканської ГЕС "Ла Йеска". Контракти по Афганістану, Угорщині, Фінляндії, Китаю, Латинській Америці.
- "Турбоатом" в основному заробляє експортом — 67%, Україна — 33%. Це пов'язано з тим, що Україні наразі не потрібна ваша продукція?
- В Україні немає дефіциту енергопотужностей. Бюджетні гроші на будівництво нових станцій поки не виділяються. "Укргідроенерго" переобладнується за рахунок кредиту світового банку. НАК "Енергоатом" веде ремонтні роботи, і ми беремо в них участь на усіх станціях, де є наші агрегати. Точаться розмови щодо можливого будівництва 2 енергоблоків на Хмельницькій станції. Буде фінансування — дамо обладнання. Тендер щодо Бурштинської ТЕС так і не відбувся. За технічними та фінансовими показниками ми виграємо, але переможця не назвали через відсутність фінансування.
- Хто є основними конкурентами Турбоатома на ринку СНД?
- Конкуренція достатньо жорстка. Активні "Сіменс", "Альстом" — вони мають представництва як в Україні, так і в Росії, контактують з нами на презентаційних заходах, але ми своїх технічних та комерційних таємниць не розкриваємо.
- А як щодо "Силових машин", вони є конкурентом?
- За останній рік вони за тендерами на Україні не отримали жодного контракту, перемагали ми. Попит у сфері атомної, парової, гідроенергетики ми цілком задовольняємо.
- Чи важко конкурувати на світових ринках?
- Серйозну конкуренцію складає Китай. Його цінові показники нижчі за ринкові: дешева робоча сила, відсутність соцпакетів і держпідтримка у видачі гарантій, а також просування на ринки через усі держінститути. Ми конкуруємо сам на сам. Торгові представництва та посольства іноді допомагають, але контактуємо епізодично, державна програма відсутня.
- Нещодавно у ЗМІ з'явилася інформація про те, що в ЗАТ "Харківавтоматика" виникли проблеми із постачанням продукції до Росії. За словами його гендиректора Євгена Киселя, концерн "Силові машини" відмовився від закупівлі обладнання на 35 млн. дол. Мовляв, через затягування розмитнення. Але Кисіль пов'язує це з ускладненням відносин між країнами. Чи не боїтеся Ви, що це торкнеться і Вашого підприємства?
- Я не перший рік в машинобудуванні, але мені невідомо, що "Харківавтоматика" постачає "Силовим машинам". В нас відсутні приклади відмов російського замовника від продукції. Черговий контракт (близько 25 млн. дол.) підписали з "Росенергоатомом" на модернізацію 3 турбін Нововоронізької атомної станції. Також підписаний контракт (близько 2 млн. дол.) на виготовлення ротору високого тиску для Кольської АЕС. Рівень якості нашої продукції настільки високий, наскільки він потрібен Росії, а аналогів за великим рахунком немає, що ми не відчуваємо політичних протистоянь.
- Яка ситуація щодо сировини — наскільки вона подорожчала і як це відбилося на вартості продукції?
- У середньому сировина подорожчала на 30%. Перемагати у тендерах стало складніше, Китай дуже важко обійти. Виграємо за рахунок якості, навіть можемо дати ціну трохи вищу.
Ціни українських виробників на лиття, пакування вийшли на рівень світових. А дисципліна поставок, якість продукції — нижчі. Ми підписали угоди з новими для нас світовими виробниками та постачальниками. Конкуренцію витримуємо, можемо собі дозволити закордонні заготовки. Десятиріччями заготовки для лопаток постачає "Ленінградський завод турбінних лопаток", але поставки не регулярні та досить проблемні. Отримуватимемо трошки дорожчі, але якісніші штамповки від чеського виробника турбінних лопаток. Раніше заготовки для гідротурбін отримували від українського "МСС", тепер підписали контракт зі словенським "Літостроєм" — продукція якісна і за ціною співмірна. Ведемо переговори з заводами австрійськими, німецькими, з датчанами щодо поставок великогабаритого лиття та пакування. В них контракти на 3 роки без зміни ціни, проплатив аванси під діючі контракти — спокійно веди переговори із замовником.
- Рік тому "Турбоатом" опинився у центрі скандалу після аварії на індійській атомній електростанції Kaiga. Нагадаємо, тоді вийшла з ладу турбіна, і українська сторона досить довго зволікала з її ремонтом. Який стан справ у цьому питанні на сьогодні?
- До нас в замовника зауважень не було й нема. Ми були генпідрядником, зобов'язалися поставити обладнання власного виробництва і виступили агентами з договору комісії на поставку генератора "Електроважмашу". Усі 4 турбіни поставили вчасно. Зірвав строки "Електроважмаш". Минулого літа запустили "Кайгу-3", і за якийсь час зламався генератор. Ми брали участь у переговорах. Нажаль, це мало публічний характер, це завжди заважає. Але на сьогодні усі питання вирішені, "Кайга-3" відремонтована і запущена замовником. Потім, щоправда, зупинилася через те, що закінчилось паливо у реакторі. Обладнання "Електроважмаш" відвантажив у порт Одеси, замовник має доставити його у Індію.
- Як саме вдалося вирішити конфлікт?
- "Турбоатом" підписав гарантію на належне виконання контракту під 10% від усього контракту, 7 мільйонів доларів. Як генпідрядник, відповідаємо і за себе, і за "Електроважмаш", і за завод ім. Шевченка. Гроші закладені у першокласному банку і можуть бути списані замовником, якщо виробник порушить умови. Наразі гроші під загрозою. Інші 7 мільйонів нам мають заплатити після введення обладнання у експлуатацію. Сума фінансового ризику — 14 мільйонів доларів
- Чим закінчилось судове розбирання?
Позову бути не могло тому, що обладнання офіційно у експлуатацію не введене досі. Були пусково-налагоджувальні роботи. Збитків ніхто не зазнав. Запустили "Кайгу-3", проблем нема, відпрацювала необхідний термін. Хочемо отримати сертифікат введення блоку у експлуатацію, але цього не вдається через замовника. Він має дати його і заплатити 10%. Це чверть від 7 мільйонів. Немає сертифікату — значить, обладнання їм офіційно не передано, і не може бути претензій. Біда у тому, що затягнули з ремонтом, а у виробника чомусь не було бажання зробити це швидко.
7 років тому індуси наполягали на генераторі "Силових машин", не хотіли "Електроважмашу", і погодились лише через особисту гарантію Анатолія Бугайця. Контракт фактично врятував завод. А нам отак віддячили. В них за цей період 6 директорів змінилося, вже ніхто не пам'ятає, як було.
- У серпні Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко доручила Мінпромполітики розглянути питання створення концерну "Укренергомаш", який об'єднає ВАТ "Турбоатом", ДП "Электроважмаш", "Харківський механічний завод" та "Завод ім. Шевченко". Відомо, що Ви — противник створення концерну. Чому саме?
- Це різні за видами діяльності заводи. Корпорація, що має займатися енергетичним машинобудуванням, включає завод ім. Шевченка, Приладобудівний, який у радянський час був у системі ВПК. Ми маємо спільні контракти. Та обсяг продукції заводу ім. Шевченка у будь-якому контракті — не більше 10% від вартості. Приладобудівний більшою мірою займається телефонією тощо. Від ХЕМЗ лишився один корпус, інше — магазини. Завод займається електротехнічними машинами і до енергомашинобудування відношення не має. Обладнання енергомашинобудування у обсягах виробництва "Електроважмашу" — близько 35%, решта — електротехніка, двигуни для електровозів тощо. Можна приєднати як до "Турбоатому" за енергобудуванням, так і до ХЕМЗ, створивши корпорацію з електротехніки.
За формою власності 3 підприємства державні, а ми — акціонерне товариство. Рішення про входження у будь-які господарства приймаються лише через спільне зібрання. Боїмося, що подібний альянс зашкодить підприємству, проти цього виступають і акціонери, долі яких можуть бути розмиті.
- Тоді чому не піти на створення концерну "Електроважмаш" з "Турбоатомом"? Особливо, після того, яка Електроважмаш підставив вас у індійському контракті. Таким чином на майбутнє вдавалося б уникати таких проблем.
- Ситуація, коли один завод узяв на комісію інший, виявилася шкідливою. Наприклад, в поставках на індійські АЕС ми були генеральним постачальником. А цього не треба робити виробникові, тобто ми фактично відповідали не тільки за свою продукцію, але і за чужу. "Електроважмашу" комфортно — ні за що не відповідав перед замовником, а ми не можемо вплинути. У Казахстані ми, навчені досвідом, тепер підписуємо прямі контракти.
Зазвичай є лідери контракту, які беруть на підряд виробника. При Мінпромполітики є комерційні організації, які беруть участь у тендерах, розуміючи, яку продукцію на якому заводі будуть виробляти. Нехай вони виступають у тендерах, потім беруть нас на підряд.
- Майже 14% акцій "Турбоатому" належить Костянтину Григоришину, і у вас постійно виникають конфлікти. Чи триває зараз боротьба за контроль над підприємством?
- ... Очевидно, стабільна робота підприємства не потрібна, а хотілося б навпаки, якоїсь мутної води, аби щось у ній для себе знайти. Акціонер працює проти підприємства, акціонерного товариства та колективу. Це напряму не відбивається на наших показниках, але додає проблем у системі управління. Наприклад, кожного четверга компанія "Сварог Ессет Менеджмент", яка керує активами Григоришина, оголошує збори акціонерів "Турбоатому" у різних містах: Київ, Миколаїв, Запоріжжя... Як правило, це приміщення підконтрольних йому структур,. Ми, як законослухняна дирекція, підписуємо угоди, платимо за оренду приміщень, їдуть туди наші працівники, по 200, 300, 400 км в один кінець. А нас потім не пускають під надуманими приводами, збори зриваються. Усього цього року ми провели 14 зборів акціонерів. Наразі "Сварог Ессет Менеджмет" вимагає провести ще близько 10.
- Є певний дискомфорт: не було б 14% Григоришина, ніхто не ставив би палиці в колеса. Які Ваші прогнози на майбутнє?
- У світі зростає дефіцит енергопотужностей. Я пропонував викупити в акціонерів продані 25% акцій, лишити підприємство державним. Дешевше для держави, ніж продати за півціни. Тоді вже створювати комплекс якийсь. Україна не має прикладів такого повернення, але у світі така практика є.
- Оцінить шанси Григоришина у майбутньому заволодіти "Турбоатомом".
- Він доволі досвідчений системник. Ми знаємо його методи й результати за іншими об'єктами. Легковажно ставитися до нього не можна. Але ми діємо у рамках закону, і якщо будемо діяти зважено, усе залишиться на своїх місцях.
- Яка ситуація з реєстратором акцій "Турбоатому"? У серпні "Реєстр-Холдинг" був позбавлений ліцензії...
- Фірма "Реєстр-Холдинг", яка веде єдиний реєстр акціонерів "Турбоатому", створювалася колишніми заступниками гендиректора Белінським та Ольховським. Я звільнив їх за прогули та рейдерство — вони брали участь у рейдерському захопленні, завозили сюди бандитів. Я так розумію, що вони співпрацюють зі "Сварог Ессет менеджментом". Вони з собою забрали "Реєстр Холдинг" і, аби створити нам складнощі, переїхали до Києва. А це — грубе порушення, бо більш ніж 7 тис. акціонерів-фізичних осіб не можуть прийти до реєстратора, отримати виписки, дані, у разі перепродажу — оформити угоду. За кожним випадком складаємо документ, формуємо комісію, вона виносить попередження. За законодавством, якщо по одному й тому ж порушенню більше двох зауважень — забирають ліцензію на право ведення реєстру. Цього разу лише на 14-й раз комісія винесла рішення про позбавлення ліцензії і вони його мають. За процедурою необхідно, аби передали реєстр емітенту. Однак цього не відбулося, тому ситуація в підвішеному стані.
- Ви, наскільки нам відомо, побажали, аби реєстратором став "Мегабанк"...
- Це вимушений захід. У структурі власників "Турбоатому" у бездокументарній формі ведеться 97% акцій, ще не встигли перейти на неї 3%, фізособи. Для зручності ведення реєстру як емітентом, так і акціонерами, зробити це треба. І реєстратор вже непотрібен, 97% реєстру веде зберігач. У Харкові з банків цим видом діяльності займаються "Ощадбанк" та "Мегабанк". "Ощадбанк" бажання особливого не виявив — не дуже прибутково, та й власних проблем вистачає, які спостерігає уся країна.
- Ви — голова спостережної ради "Мегабанку" та гендиректор "Турбоатому". За розслідуванням КРУ, у банку розміщені депозити за нижчими від ринкових ставками...
- Перше, що я зробив на посаді гендиректора "Турбоатому" — погасив кредит "Мегабанку". Сьогодні підприємство не має заборгованості. Одночасно з моїм призначенням ми підняли ставки за депозитами до ринкових. КРУ перевірило і відзначило рівень ставок, який був упродовж періоду, що перевірявся, і довідка була опублікована. За період моєї роботи директором ставки піднялися десь у 1,3-1,5 рази. Звичайні ставки, під які ми розміщаємо і у інших банках.
КРУ перевіряло за роботу підприємства за 2005, 2006 та перше півріччя 2007 року. Я почав роботу 26 квітня 2007 р., мене перевірили за 2 місяці. Кон'юнктура ціни та ресурсів постійно змінюється. Я чітко усвідомлював, що мої стосунки завод-банк перевірять. І не тому, що ставки були занижені, а тому, що вони у принципі не можуть бути нижче ринкових.
- Ставки були набагато нижчі?
- Навіть КРУ не сказало, що завдано збиток.
- Вони відзначили, що "Турбоатом" отримав кредит в Мегабанку, в той час як його гроші лежали на депозитах за нижчою ставкою.
- Я в той час був банкіром. Звідки я знаю, які ставки по яких коштах? Попросили прокредитувати угоду на 15 мільйонів гривень, з метою терміново профінансувати замовлення, вільних коштів на рахунку заводу не було, той самий Євген Белінський попросив кредит. І ми, як банк, допомагали заводу. Я тепер бачу, що не треба було так робити. Їм треба було менше розбазарювати, а гроші спрямувати на закупівлю сировини. Нам сьогодні не потрібні кредити, вистачає власних оборотних коштів.
- Була інформація, що 20% активів "Мегабанку" — це кошти "Турбоатому". Чи не вважаєте ви, що він сильно залежить від цього підприємства?
- П'ята частина активів — для банку не критична частка. Але у "Мегабанку" "Турбоатом" тримає значно менше, ніж 20%. Темпи зростання за активами і пасивами — 1,5-1,6 останні 3 роки. Ми сильно диверсифікували джерела за ресурсами. 38% у банку — акції, які вже належать нерезидентам. Це портфельні інвестори, великі банки й інвестиційні компанії світу. Банк розвивається дуже динамічно, за темпами росту — один із найвищих показників у банківській сфері. Хоча він середнім банком був, середнім і залишається.
- Але ж певні ризики існують. Якщо раптом власником стане Григоришин чи інша особа, з якою у вас конфлікт, він може забрати гроші.
- Помірні чи критичні ризики є у будь-якому бізнесі. В "Мегабанку" вони помірні. Сьогодні активи банку — більш ніж 2,5 млрд. грн. "Турбоатом" тримає близько 60 млн. у 3 банках. У "Мегабанку" — приблизно 20 млн. Для банку це — незначна сума.
- А чи мали ви досвід роботи у машинобудуванні до призначення на посаду гендиректора "Турбоатому"?
- У мене перша освіта — інженер-механік. я виріс у родині робочих робітників, у заводській слобідці на Салтовці. Розпочинав свою трудову діяльність на заводі слюсарем, працював декілька років на заводі "Серпа та молоту" заступником начальника цеху, начальником, потім потрапив у комсомол, і вже після того — вільне плавання у бізнесі, створення банку. А потім створив "Мегабанк". Принаймні, 15 останніх років працюю у ньому. Працювали з багатьма підприємствами, занурювалися у господарську діяльність — аби кредитувати, слід розуміти реальну картину. "Турбоатом" був основним клієнтом, з Анатолієм Бугайцем склалися хороші стосунки. Навесні минулого року він запропонував мені обійняти посаду гендиректора саме тому, що побачив можливість мого переходу. Я непогано знав колектив, мав досвід роботи на підприємстві, і досвід керівника дозволяв впоратися. Звісно, це достатньо несподівано було для мене й для родини, складно. Але нічого.
