Нині стало модним вдаватися до прискіпливих пошуків того, що роз'єднує політичні сили і українців в цілому, повзати з лупою в руках і голосно радіти, як знайдемо чим наші блоки, партії в блоках, групи в партіях відрізняємося одне одного.
Чим президент гірший від прем'єра, а прем'єр — гірша від президента.
Я, мабуть, романтик, проте вірю, що достатньо порівняти те, що нас об'єднує, з тим, що різнить, щоб зрозуміти марність марнот.
Що нас — таких направду різних — об'єднало в тому 2004-му? Чому четверті президентські вибори стали такими значимими? Бо Україна вибирала не тільки президента — Україна робила свій цивілізаційний вибір. І коли цей вибір хотіли у нас вкрасти — народ у буквальному значенні його відстояв.
Зараз знову дрібними чварами політиків хочуть підважити цей вибір. Не вийде.
Бо в Україні — на відміну, можливо, від певних інших країн, влада реально належить народу, і він вибору не змінював. Українці терпеливі, це правда. Але всяке терпіння має свою межу. Маю відчуття, що ця межа близько.
Помиляється той, хто думає, що народ збайдужів, втратив віру і надію, що можна бавитися із цінностями — так само як помиляється той, хто думає, що коли кілька разів стати на граблі, буде менше боліти. Болить ще більше.
Демократичній коаліції — коаліції європейського цивілізаційного вибору українського народу — альтернативи немає.
Народ делегував політиків у Верховну Раду саме для такого об'єднання і шанси для цього все ще зберігаються. Інакше не те, що цих політиків народ не вибере, інакше народ буде вибирати не Верховну Раду, а Конституційну Асамблею. Коли система зависає, її перезавантажують. Але про це наприкінці.
Принципи, на яких можливе об'єднання у Коаліцію європейського вибору, об'єктивно існують.
Спробую їх окреслити, не претендуючи на істину в останній інстанції, але заохочуючи до її пошуку.
1. Безпека країни
Почуття безпеки є базовим, найбільш архаїчним почуттям людини, перше завдання держави — заспокоїти це почуття, дати своєму громадянину певність у своїй безпеці. Хаос у владі будить тривогу в суспільстві з приводу здатності влади забезпечити необхідний захист — як окремого взятому індивіду, так і держави в цілому.
Сказати, що така тривога є безпідставною було б великим перебільшенням. Тому першим завданням влади має бути безпека — громадянина як центральної точки всієї політики, держави як спільноти громадян.
Безпека громадянина має бути забезпечена:
* справедливими судами,
* бездоганністю правоохоронних органів,
* викоріненням корупції,
* приматом беззастережного дотримання прав людини;
Безпека держави мусить гарантуватися:
* безумовним забезпеченням принципів суверенітету незалежних держав та їх територіальної цілісності;
агресія Росії в Грузії — частковий випадок порушення цього принципу, і в його оцінці не можна керуватися своїм почуттям залежності від Росії — будь це почуття глибокої прихильності чи глибокої неприхильності, а тільки неконгруетними російським національними інтересами;
* прискореною розбудовою національних збройних сил на професійній основі та сучасних технологіях;
* неухильною кооперацією України в євроатлантичну систему колективної безпеки;
питання НАТО є похідним від європейського вибору і тільки питанням часу, що залежить від нашої мобілізації і готовності жити за європейськими стандартами, зрештою, на 95% — це виконання окреслених вимог до безпеки громадян.
Енергетичну безпеку варто виокремити, бо енергоносії стають засобом тиску рівним з мілітарними погрозами, Європа пройшла це випробовування в жовтні 1973 року, нас це може очікувати.
Запорукою енергетичною безпекою України повинно стати:
* невідкладне впровадження найширших заходів енергозбереження;
* диверсифікація джерел енергозабезпечення;
створення стратегічних запасів вуглеводів з адекватним використанням вітчизняних газосховищ;
* розвиток альтернативних джерел енергії.
2. Чесність політики
Це, мабуть найтяжчий до виконання принцип. Зрозуміло, що чесність "працює", коли вона стає традицією, політичною культурою. Але колись цю традицію треба започатковувати, тому для її розвитку пропоную прості механізми прозорості і публічності:
- обговорення всіх проблемних питань фракцій коаліції публічно,
- консенсусне прийняття рішень,
- конструктивний розгляд аргументованих пропозицій опозиції,
- виключно консолідоване голосування фракцій коаліції;
- мораторій на внесення змін до чинної Конституції і безумовне дотримання її норм;
- законодавча відповідальність посадової особи за публічно висловлену неправду.
Це виглядає утопією, але нічого не заважає нам — при відсутності культури відповідальності і звичайного сорому — прийняти адекватні норми закону; відповідний законопроект мною вже вносився, до розгляду справа не дійшла.
3. Економічний прорив
Небезпечні кризові тенденції у світовій економіці вимагають від країни:
* термінової технологічної модернізації,
* об'єднання країни автобанами та швидкісними поїздами,
* впровадження ринку землі,
* прийняття податкового кодексу,
* вирівнювання диспропорцій в розподілі суспільного багатства; від економічного зростання повинні в першу чергу вигравати найменш захищенні верстви суспільства.
4. Європейська інтеграція
Ми розуміємо своєю метою повноправне членство в Європейському Союзі. Першочерговими кроками до цієї мети буде:
* розвиток правового поля та технологічних стандартів згідно до практики ЄС,
* досягнення рівня життя, порогового для країн ЄС, (хоча б порогового, тоді значна частина застережень щодо нашої "європейськості" відпаде автоматично)
* укладення угоди про зону вільної торгівлі з ЄС,
* укладення угоди про безвізовий режиму з країнами Шенгенської зони,
* захист прав своїх громадян за кордоном всіма можливими засобами. (Це питання поваги до країни, що захищає своїх громадян і гордості цих громадян за свою країну)
5. Гуманітарна політика
Якість життя людини є основною цінністю нашої діяльності. Не тільки матеріальний рівень життя, а саме якість — чим саме наповнений цей рівень.
Всебічний розвиток особистості досягнеться через:
* сучасну і доступну освіту
* ефективна та соціально орієнтовану медицину
* масова профілактика в першу чергу серцево-судинних, онкологічних захворювань;
* ліквідація епідемії туберкульозу, СНІДу, вірусного гепатиту, алкоголізму, наркоманії;
* впровадження стандартів здорового способу життя та екології, розвиток фізкультури і спорту;
* дієва державна підтримка української мови одночасно із жорстким дотриманням прав національних меншин в Україні.
Дотриманням цих принципів вирішують питання сьогодення і найближчого майбутнього. Хотів би помилятися, але маю великий сумнів, що політичні еліти можуть роблять адекватні висновки.
Тому, як вже згадував, ми — суспільство — зітнемося з необхідністю більш системних змін і суть цих змін полягатиме у тому, щоби відібрати у політиків право змінювати правила гри (кажу це як практикуючий політик), — бо це нонсенс, що політики пишуть закони самі для себе.
А це означає, що народу як єдиному носію суверенітету і носію влади потрібен інший суб'єкт для конституційного процесу — прийняття Конституції і конституційних законів як згустку цих правил.
Тим більше у нинішній ситуації, коли парламент формується за політичною ознакою на пропорційній основі без традицій політичної культури та відповідальності, зате з багатими традиціями безвідповідальності. Результат ми бачимо кожен день.
Іншими словами — якщо зараз на кожних виборах народ укладає з владою суспільний договір про те як нам жити далі, а способи контролю за виконанням цієї угоди влада вибудовує сама, то ідея Конституційної асамблеї полягає у тому, що громадяни між собою укладають суспільний договір про те, яка їм потрібна влада і яка відповідальність потрібна для влади, що би вона ефективно функціонувала.
Вимоги до "батьків-засновників" — аполітичність і фаховість; плюс заборона протягом десяти років брати участь у будь-якій гілці влади: законодавчій, виконавчій чи судовій.
Я можу передбачити іронічну посмішку обтяжених життєвим досвідом реалістів — доводилось зустрічати таких скептиків і навесні 1991 року, і восени 2004-го, і люту зиму 2007-го. І кожен раз вони кажуть те ж саме: "Ну, тоді було інакше, тепер народ зневірений і це неможливо".
Бо в таких політичних реалістів є ілюзія того, що карти в колоді можна тусувати безконечно. Але я точно знаю, що приходить час, коли кардинальних рішень вже не уникнути.
Вище я писав, що нема альтернативи коаліції європейського вибору. Немає політичної альтернативи, суспільною ж альтернативою буде перезаснування держави.
