Навіть після офіційного виведення російських військ, воєнні бази залишаються на території Грузії далеко за межами т.зв. „зони безпеки”. Грузинська влада намагається цього не помічати, або навмисне приховує.
Всього лише за 37 км від Тбілісі ми бачили залишки російського блок-поста. Тож російські війська підійшли дуже близько до столиці Грузії. Деякі військові об’єкти розбомблені. Ми бачили знищену танкову частину біля м. Горі. Разом із нею було підірвано декілька прилеглих будівель. Бомбардування було серйозне, і справді загинули не тільки військові. Але з розмов з місцевими жителями з’ясувалося, що більша частина людей в цей час продовжувала спокійно працювати, торгувати цигарками тощо. Тож перебільшувати масштаби трагедії не будемо.
Зраз до Горі вже повернулися грузинські частини. Але росіяни досі залишаються в районі Мегрелії від Хобі до Поті і Зугдіді. Станом на 14 вересня вони стояли прямо на дорозі, що веде до Абхазії, на Сухумі. В тому числі в Хобі — це приблизно 220 км від Тбілісі.
Кілька баз в цьому районі нам вдалося зняти на відеокамеру. Виглядають капітально — облаштовані капітально. Перша така база захована в лісах біля Поті. Журналістів туди не пускають, їм показують лише блок-пост, що стоїть на трасі біля міста. На базі ми спостерігали радіолокаційне обладнання. Ця база була єдиною, з тих, що ми бачили, яка серйозно охоронялася. В кущах біля в’їзду сидять снайпери. За кілька днів до того, як ми потрапили туди, вони підстрелили грузинського оператора. З того часу стріляють поверх голів. Жодних рухів до 15 числа (дата виводу росіянами військ під саміт НАТО) там не спостерігалося. Ці бази не виводили — закрили лише блок-пости.
У нас склалося таке враження, що грузини просто не мають іншого вибору, як для камер показувати що „там щось виходиться”. Аби підтримувати офіційну пропаганду — „ми перемогли”. Пізніше представники міністерства оборони Грузії наполягли на зустрічі з нашою групою і до останнього запевняли нас у тому, що всі побачені нами військові бази — насправді грузинські. Лише відеодокази змусили їх визнати присутність російських військових на території Грузії після їхнього „офіційного виведення”.
Так само грузини воліють не помічати, наприклад, російський блок-пост на в’їзді в Сванетію, що стоїть там ще з 92-го року. Можливо, росіяни поставили його для того, щоб контролювати Кодорську ущелину, бо зі Сванетії туди й справді можна потрапити. Проте факт залишається фактом: на території Грузії, на в’їзді до грузинської провінції вже 16 років стоїть російський блок-пост, і нікого це не обурює.
Таким чином, наразі Росія „вивела” з Грузії здебільшого блок-пости. Вони виглядали доволі аскетично: кілька бронетранспортерів, легкий окоп, не більше 40 військових, зазвичай військовими займається якась придорожня адміністративна будівля. Те, що всім показували 15 вересня під виглядом „виведення військ” насправді було виведенням лише кількох таких блок-постів, які стояли в Хобі. Для того, аби все виглядало по-справжньому, з абхазького кордону було перекинуто цілу колонну бронетранспортерів.
Саме блок-пости під Хобі і знімали всі журналісти. Тамтешні солдати та офіцери відчули себе зірками. За окрему плату грали на камеру, грізно кричали „уберіть камеру”, приймали героїчні пози тощо. Росіяни абсолютно нічого не бояться в Грузії. Ми приїхали вночі. До нас особисто вийшов командир (капітан Льоня). Однин, не боячись, що ми нападемо на нього, відберемо зброю чи кинемо в нього яйцем. Це при тому, що частина нашої делегації складалася з грузинів, і ми не попереджали про свій приїзд.
Російські військові переміщуються Грузією поодинокими машинами без супроводу. Ми, наприклад, не можемо собі уявити, щоб навіть зараз, в мирній Чечні, російські військові їздили без супроводу. Ніякими окупантами вони тут себе не відчувають.
Спостерігати таке миролюбство від грузин нам було дивно і навіть образливо. Місцева грузинська молодь не приховує, що заздрить російським контрактникам, які розповідають про отримувані ними 45 євро на добу. Молодь стоїть навколо постів і чекає можливість трохи підзаробити, збігавши за куривом. Ми були здивовані цим, бо кожного дня по грузинському телебаченню крутять патріотичні ролики, де росіяни називаються окупантами. „Ми перемогли!” „Ми звільнимо Грузію!”. В Тбілісі здається, що все це правда. А коли ви приїжджаєте на базу — бачите місцеве населення, яке торгує з окупантами цигарками, купує в них „берці”, тощо.
Росіяни розповідали нам про те, як їм добре в Грузії, немов на курорті. „І що, ніхто в вас навіть каменя не кинув?” — запитували ми. „Ні, — кажуть, — мітинги були, плакати тут тримали, а так все добре”.
Коли біля блок-постів ми запитували у місцевого населення, чому ви не нагадуєте російським військовим, що вони окупанти, до нас одразу підходили люди в цивільному запитуючи, чи ми закликаємо стріляти в росіян. Кілька таких грузинських СБ-шників стоять біля кожного блок-посту. Їх одразу видно.
Мародерство з боку російських військ має глобальні масштаби. За нашивки „МС” місцеві поза очі називають росіян „Мародерськими силами”. Зустрічаються пробиті БТР-ами порожні гаражі. Всюди зняті вмивальники та унітази.
Взагалі, грузинська армія та поліція доволі добре екіпіровані — тут натівці дійсно постаралися. Поліцейські озброєні Чізетами, єгері косять під голлівудських героїв. Але обстановка в казармах, військових і адміністративних об’єктах — ще радянська. І навіть смішно дивитися на розграбовані приміщення, де цю радянську сантехніку познімали та повезли до Росії. Тож мародерствують росіяни без естетики. У відповідь грузини знесли цілу купу унітазів до російського посольства в Тбілісі. Це — єдиний побачений нами громадський протест.
