Демократія "на практиці" відрізняється від демократії "в ідеалі" чи в теорії. Але, все ж, демократія в Україні особлива. Якщо в більшості розвинутих країн демократією називають виконання політиками волі народу, то в Україні все як раз навпаки: народ виконує волю політиків.
Сьогодні — революція, завтра — вибори, післязавтра — перевибори.
З кінця 2004 року Україна ніяк не вийде зі стадії "демократичних" (революційних?) змін. За останні 3 роки уряди в Україні змінювались 4 рази. Тобто, частіше ніж до Помаранчевої революції.
Але раніше було хоча б цікавіше — кожен раз на посаду прем'єр-міністра призначалась нова людина. Тепер же складається враження "зацикленості" українського політикуму на всього лише декількох обличчях, і ці обличчя постійно змінюють одне одного, наче шахові фігури на дошці.
Здавалося , мало б бути навпаки, адже на "Майдані" обіцяли — привести "нових людей" в політику! Однак, ані їх, ані очікуваного впливу людей на політиків так і не відбулося.
І ось тепер, відразу після повернення до сесійної зали з літніх канікул, депутати вирішили "здивувати" всіх знову, мовляв, півроку все було доволі спокійно, а тепер давайте з новими силами нагадаємо про себе.
Знову політична криза, знову можливі дострокові вибори. Український виборець — виборець тренований, але вчергове вдихнути задушливої атмосфери політичної реклами і пережити кілька місяців атаки політичних агіток та білл-бордів — перспектива не дуже весела.
Інше діло — самі політики. Вони отримують задоволення від політичних кампаній, а тому перспектива знову з головою поринути в передвиборчий процес їх не лякає.
Більше того, для багатьох, — це можливість взяти "реванш".
Українська політична практика останніх декількох років довела, що коаліції в вітчизняному парламенті довго не існують. Але чи не є таке об'єднання, при даному партійному форматі "2+", єдиним способом для ефективної роботи, тим більше — конституційно закріпленим?
Дійсно є, і саме для цього і була введена норма в Конституції — щоб забезпечити ефективність роботи законодавчої влади. Проте сьогодні, коли більшість політичних лідерів перетворились із непримиренних опонентів в союзників і навпаки, вихід із політичної кризи може бути складнішим, ніж того хотілося б.
Демкоаліція припинила своє існування: БЮТ і НУНС стали по різні сторони барикад, а тому можливість відновлення попереднього формату роботи парламенту виглядає дуже малоймовірним.
Хоча політолог Олексій Гарань називає це найраціональнішим варіантом і для БЮТ, і для президента, і для "Нашої України": "З раціональної точки зору, такий варіант є найкращим для всіх сторін, в тому числі, і для країни, але шанси на те, щоб він відбувся не дуже великі. Ми бачимо що відбувається ескалація і над раціональними домислами можуть жити емоційні елементи.
Тим більше, я думаю, що Ющенка підштовхують до того, щоб переговорів по відновленню коаліції не було, адже зрозуміло що ціль БЮТу і тих, хто підтримує БЮТ в НУ, — відставка Балоги. Очевидно, що це не в інтересах Балоги, а отже — він доносить саме таку точку зору до президента".
Дійсно, конфлікт між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко виглядає радше як конфлікт між останньою та головою секретаріату. Особливо очевидним це стало після оприлюднення Юлією Тимошенко листів, які надходили на адресу уряду та прем'єра із апарату президента.
Тепер Тимошенко критикує президента, а Ющенко критикує прем'єра, а отже шанси на відновлення попереднього формату коаліції в парламенті залишаються дуже малими.
Таке "возз'єднання" зіграло б на руку і БЮТ і НУНС, адже знаходження спільної мови після розпаду дало б і виборцям і самим політикам більше впевненості в раціональності своїх колег, та й відвоювати хоча б частину голосів тих, хто після розпаду коаліції розчарувався в помаранчевих силах, було б доцільно.
Та після взаємозвинувачень і доведення власної правоти кожною стороною такий варіант все ж малоймовірний, бо це означало б поступки і відмову від слів, сказаних раніше.
Партія регіонів, при такому розкладі, не виграє і не програє. Власне свій "бонус" вони вже отримали, коли демократична коаліція розпалась і всі на власні очі побачили протиріччя в її лавах.
Але якщо БЮТ збоку виглядає як сила, яка таки зрадила власних виборців, голосуючи попри волю своїх колег по коаліції, разом із Партією регіонів, то НУНС все ж постає в світлі хоч і ображених, але тих, хто не втратив гідності, оскільки саме вони перші вийшли з коаліції, саме вони перші заявили про неприпустимість формату роботи БЮТ-ПР при існуванні коаліції.
Спільне голосування БЮТ та ПР 2 вересня з питань змін до закону про Кабмін, більшість спостерігачів сприйняла як натяки на повне перетасування сил в парламенті, а саме — можливість створення нової, як думалось, нереальної парламентської коаліції між вищезгаданими політичними силами.
Член Партії регіонів Тарас Чорновіл так прокоментував цю ситуацію: "В Україні є дві політичні сили, які масово підтримуються людьми: ПР і БЮТ. Розвалилася помаранчева коаліція — це їхні проблеми, ми їм в цьому не допомагали.
Якщо створиться нова коаліція — добре, ми готові працювати. Більше того ми готові йти на досить сильні поступки, відмовитись від посади прем'єр-міністра тільки заради того, щоб в Україні нормалізувалась політична ситуація".
Дійсно, ПР не потрібно боротись за посаду прем'єра для того, щоб у випадку створення такої коаліції, бути у максимальному виграші. Адже БЮТ компрометує себе самим фактом об'єднання із Регіонами, а НУНС залишається далеко позаду і майже не впливає на розвиток ситуації.
І лише Партія регіонів, яка не встигла зрадити ні своїх виборців, ні своїх ідеалів, виглядає для них тією силою, яка робить все можливе для розвитку держави.
Інший варіант — коаліція НУНС та ПР.
Олексій Гарань вважає, що "Секретаріат президента давно розробляв сценарій коаліції з ПР. Думаю, що якщо буде сформована коаліція НУ-ПР, то тоді Регіони будуть домінувати за рахунок своєї більшої потужності".
І не тільки потужності, бо у випадку такого коаліційного формату, НУНС виглядатиме тією політичною силою, яка задля того, щоб утриматись при владі, іде на союз із опонентами.
Але не потрібно забувати, що деякі члени Партії регіонів вже давно працюють в команді президента, і розкол в партії саме на цьому ґрунті є очевидний. Тим не менше, за даного розвитку подій, знову в найбільш виграшній ситуації опиняється Партія регіонів, як така, що надає руку допомоги президентові і пропрезидентському блокові.
Надзвичайно цікаво як поведе себе ПР. Союз з БЮТ виглядає, як більш реальний, і більш іміджево вигідний. Але все ж має присмак популізму і ситуативності.
Союз із НУНС — більш конструктивний, але менш вигідний іміджеві. Суперництво Ющенко-Янукович ще ніхто не забув, а тому виборці і тих і інших можуть перейти на сторону БЮТ, що пропонує альтернативу обом. Та все ж такий союз виглядає, як більш далекоглядний і довговічний.
Третім варіантом може бути розкол всередині самої партії і її розподіл на декілька політичних сил, частина яких симпатизуватиме БЮТ, а частина — НУНС. Така ситуація найскладніша, адже тоді екс-коаліціантам доведеться шукати ще інших союзників для отримання більшості в парламенті.
Звісно, залишається ще один варіант розвитку подій, а саме — дострокові вибори. Якщо країна протягом 30 днів після оголошення про розпад коаліції в парламенті не побачить нового союзу, тоді Ющенко моє право оголосити про призначення позачергових виборів.
Зараз всі політичні сили заявляють про свою готовність брати в них участь, але, здається, нікому це не вигідно.
Президенту — бо вже втретє за його термін відбуватиметься перерозподіл місць в парламенті, до того ж шанси НУНСу на примноження чисельності своєї присутності — ще нижчі, ніж рік тому.
Але при цьому Борис Тарасюк зберігає оптимізм і впевнений, що навіть якщо позачергові вибори відбудуться, то ситуація в парламенті докорінно не зміниться. Та все ж НУНС ризикує розпастися на декілька малих партій, які самі захочуть брати участь в виборах.
В БЮТі теж не висловлюють особливого ентузіазму, адже це означало б відставку уряду, а гарантій, що призначать знову Тимошенко немає.
Партії Регіонів, загалом, такий варіант підходить — збільшити свою присутність в парламенті вони можуть. Ймовірність появи у сесійній залі сил, готових співпрацювати з ними, теж є.
Якщо треба — партія піде на вибори, але якщо ні — Партія Регіонів і так зараз себе досить комфортно почуває. Тарас Чорновіл заявив, що оцінює можливість сценарію позачергових виборів лише на 10%. Більш того, він особисто вважає, що якщо відбудуться парламентські перевибори, то так само потрібно вчинити і з президентськими — і провести їх або одночасно.
Отже, якщо протягом найближчих 30 днів парламентарі не домовляться і українське суспільство не побачить нової чи старої, але відновленої, коаліції політичних сил, то скоріш за все, Україну очікуватимуть досить напружені, сповнені політичних обіцянок, зима і весна.
І знову, волею чи неволею, громада виконуватиме вказівки політиків і піде на вибори. Бо насправді українці вболівають за долю своєї держави, і вірять, що можуть змінити її на краще.
11.09.2008
