27 листопада минулого року на шпальтах "Української правди" була розміщена стаття з аналогічною назвою. Тільки в кінці заголовку автор поставив знак запитання, як символ надії на те, що у чинного президента вистачить здорового глузду підтримати і створення, і діяльність демократичної коаліції.
На жаль, не вистачило. Якщо чесно, в такому розвитку подій, який наразі спостерігаємо, автор був впевнений і на час написання попередньої статті. Тому знак запитання замінив крапку у назві минулої статті в останній момент.
Хоча чергова політична криза в Україні тільки почалася і ще не відомо достеменно, чим вона закінчиться, стало очевидним, що для ведення успішної політичної війни у Ющенка практично немає поля для маневру.
По-перше, сам головнокомандувач матеріально розвалив, деморалізував та розбалансував власну "політичну армію" — партію "Наша Україна". Початок розвалу НУ було покладено, коли в грудні 2006 року в Пущі-Озерній абсолютно недемократичним шляхом Віктор Балога з четвертого разу через шалений тиск та шантаж президента був обраний головою політради НУ.
Після поразки на парламентських виборах 2007 року, уникнувши відповідальності, Балога покинув і посаду голови політради, і саму партію. А згодом почав розвалювати НУ зсередини, створивши нову політичну партію "Єдиний центр".
По-друге, президент наразі залишився без сильних та надійних політичних союзників. У БЮТу та його лідерки зрештою урвався терпець після всіх принижень та наїздів як з боку президента, так і його секретаріату. Останньою краплею стало звинувачення Тимошенко з боку секретаріату у державній зраді.
По-третє, Ющенко практично втратив тили у вигляді електоральної підтримки, а також фінансової з боку вітчизняних фінансово-промислових груп.
По-четверте, закордон (і схід, і захід) швидше підтримує Тимошенко, аніж Ющенко. Західна управлінська ментальність оцінює результат діяльності керівників, а не слова та наміри. Східна — навпаки. Ющенко явно програв Тимошенко на обох напрямках.
Тимошенко перейшла у системний наступ по всім фронтам: і на парламентському, і на правовому, і конституційному. До такого наступу вона була готова ще навесні, але лідер Партії Регіонів в останній момент дав "задній хід", тимчасово приставши на обіцянки секретаріату організувати повалення уряду у ВР та створити "широку коаліцію" між ПР та НУНС. При цьому Януковичу була обіцяна посада голови уряду.
Тимошенко зуміла обіграти Банкову у питанні висловлення недовіри урядові у парламенті влітку 2008 року. Момент істини настав, коли стало зрозуміло, наскільки діаметрально протилежні підходи ПР та НУНС в оцінці грузино-осетинського конфлікту ті дій Росії при цьому.
Якби президент виявив хоч трохи більше стриманості у цих питаннях, хід теперішніх політичних подій був би зовсім іншим.
Тимошенко вибрала ідеальний момент для розгортання широкомасштабного наступу по всім політичним фронтам, коли діалог між НУНС та ПР став практично неможливим. Натомість комплекс узгоджених антикризових заходів був готовий до втілення.
НУНС та секретаріат президента просто проґавили момент перелому, тому реакція на нову політичну ситуацію виглядає скоріше істеричною. Ультиматуми та балогівська риторика в оцінці дій фракції БЮТ тільки пришвидшують рух потягу, що керується очільниками БЮТ та ПР.
Кінцева станція цього потягу — конституційна реформа, де Україна стає парламентською (канцлеровською) республікою без президента взагалі (версія ПР), або з президентом з представницькими функціями (версія БЮТ).
Наразі, поки цей потяг не досягне кінцевої станції, зупинити його практично неможливо. Після цього — дострокові вибори ВР, президента та місцевих рад та голів (паралельно, Тимошенко планує взяти реванш за поразку у Києві).
Дорогою буде складено ситуативний союз та так звану "стабілізаційну" коаліцію між ПР та БЮТ для впровадження конституційної реформи, включно реформи системи місцевого самоврядування, та прийняття низки інших важливих законодавчих актів, що докорінно змінять політичну систему України.
Благо, більшість конституційних та законодавчих "вузьких місць" за часів нескінченних політичних криз вилізли назовні. Залишилось юристам законодавчо закрити такі "місця", що наразі і відбувається у Верховній Раді під час спільного голосування депутатів від ПР та БЮТ.
Далі — шляхи ситуативних союзників знову розійдуться, тому що на перший план знову вийдуть проблеми лідерства та влади.
Президент міг би ще втрутитись в цей процес, але без Балоги, якого потрібно було терміново міняти на компромісну з ПР та впливову фігуру, наприклад, Богатирьову до моменту її виключення із партії. Хоча після оприлюднення позицій Ющенка та Януковича щодо подій навколо Грузії, поле для компромісу звужено до вузької щілини. Чим сповна скористалася Тимошенко.
Чи можливий ще компроміс між президентом та прем’єром? Так — але вже на умовах прем’єра та в разі повної зміни керівництва секретаріату. Але тоді доля коаліції, зважаючи на її чисельну хиткість, опиняється саме в руках чинного голови секретаріату президента.
Тому за таких комплексу умов у чинного президента дуже мало шансів як у боротьбі за президентську Україну, так і добути власну каденцію сповна.
08.09.2008
