Тексти Жадана були внесені до хрестоматії з української літератури, що спровокувало конфлікт із Міносвіти.
Кожен святкує новорічні свята по-своєму. Хтось намагається уникнути джентльменського набору "телевізор-олів'є", хтось, навпаки, цього прагне.
Український письменник Сергій Жадан, наприклад, приєднався до "святкування з братами-хліборобами" — взяв участь у Різдвяному концерті "Антийолка".
Він виступив разом зі ска-гуртом "Собаки в космосі" — грав на барабані, обмотаному прапорами Великої Британії та СРСР. Після концерту Сергій погодився поспілкуватися і розповісти всю "правду жизні".
- На "Антийолці" Ви виступили з гуртом "Собаки в космосі". Це експеримент чи Жадан всерйоз збирається піти в шоу-бізнес? У кожному разі складається враження, що Ваші тексти орієнтовані не стільки на читання, скільки на публічне виконання. Особливо це помітно у "Червоному Елвісі", наприклад. Чи хибне це враження?
- Після того, як мої твори включили до шкільної програми, я багато спілкувався з вчителями української мови та літератури, цікавився проблемами, слухав побажання. В основному вчителі скаржаться на нестачу творів громадського характеру, придатних для хорового виконання. Особливо — у молодших класах, на уроках фізкультури. Саме з цією метою я і написав "Червоного Елвіса". Потрібно підтримувати здорові ініціативи українських урядовців.
- Ваші тексти справді були внесені до хрестоматії з української літератури, що спровокувало конфлікт із Міносвіти. З іншого боку, в одному з інтерв'ю Ви сказали, що підлітки-старшокласники — це дуже уважні та вдумливі читачі. Чому, в такому разі, Ви були проти присутності Ваших текстів у хрестоматії для старшокласників?
- У нас, письменників, завжди був сильний дух корпоративності. Тому хай спочатку надрукують усіх померлих, а потім беруться за живих. Шкільна хрестоматія, це як вітрина в гастрономі — тебе, в принципі, всі бачать, але при цьому ти швидко припадаєш пилом.
- Хто ще, крім підлітків, споживає сучасну українську літературу?
- Міліція, таксисти, водії маршруток. У нас приблизно та сама цільова аудиторія, що і в радіо шансон. Просто в них краща дистрибуція.
- Рік тому була випущена ціла серія аудіо-книг. Ваших тоді серед них не було, проте про співпрацю з Вами вже домовлялися — наслідком став вихід аудіо-версії "Депеш Мод". Як проходила робота над записом? Чи будете Ви й надалі начитувати власні тексти?
- Робота відбувалась сумбурно, це був такий live-варіант: ми писались у студії в Дніпропетровську, без жодних дублів та переписувань. Записали за два дні. Там, якщо послухати, можна відчути цей темпоритм, пов'язаний із особливостями функціонування людського організму: ейфорія першої години, спричинена ранковим допінгом, злагоджена робота впродовж пари наступних годин і фінальна какофонія.
Думаю, будь-який професійний лікар-нарколог, прослухавши цей запис, відразу зрозуміє, що і скільки пили в студії. До речі, я потім, дослівно наступного дня, почав записувати "Гімн демократичної молоді" на студії в Києві, і там все було набагато спокійніше та зібраніше. Так що незабаром буде можливість порівняти.
- У травні 2007 Ви ділилися планами щодо створення кількох фільмів. Чи реалізовано котрийсь із проектів?
- Ми зараз із режисером допрацьовуємо сценарій. Сподіваюсь, навесні почнеться знімальний процес. Це має бути молодіжна комедія. Головний герой потрапляє до секти вуду і переживає психологічний колапс.
Фактично, це пошуки героя нашого часу. Українській культурі сьогодні бракує героя. Я думаю, член секти вуду може слугувати взірцем для підростаючого покоління.
- Колись Ви сказали, що проти копірайту... Чим копірайт не догодив Сергію Жадану?
- Копірайт і українська література — речі, які взагалі не перетинаються, оскільки копірайт — поняття ринкове, а українська література — поняття духовне. Це ж незамулені джерела, який тут може бути копірайт.
Чи є місце для держави у книговиданні? Чи повинна вона співпрацювати з письменниками, а письменники — з нею?
- Так, звісно. Скажімо, у нас досі не розвинена мемуаристика державних службовців, збірники партійних списків, популярні видання річних звітів міністерства культури.
Думаю, якби держава більше доклалась до формування та наповнення книжкового ринку, на цьому самому ринку давно стався би прорив. Хоча, не можна сказати, що на сьогодні державою не робиться нічого: на пам'ять відразу ж спадають історичні розвідки про трипільську культуру, практичні посібники з бджолярства, та інші книги, здатні стати настільними для кожного українця.
- Зараз Ви маєте можливість розширити коло власних читачів — у липні на одному з українських сайтів з'явився блог Сергія Жадана. Що Вас до цього спонукало?
- З'явились нові теми, про які складно говорити віршами. Скажімо, проблема приватизації земельних ділянок. Або реформа ЖКГ. Або вплив психоделіків на місцеві органи влади.
Як можна ямбом написати, скажімо, про роботу харківського мера? Тому блог для цього — найкраще місце. А головне — туди майже не заходять українські філологи, тому з людьми завжди є про що поговорити, крім літератури.
- У блозі Ви говорите переважно на соціальні теми. Серед них — питання створення федерації в Україні та питання російської мови як другої державної. Розкажіть, будь ласка, як Ви ставитеся до цих проблем.
Так, український федералізм — це наша, харківська фішка, і ми її плекаємо, як парость виноградної лози. Ще з часів Криворізько-Донецької республіки. Думаю, столиця Харківсько-Охтирського федерального округу могла би бути у Великому Бурлуці. Або в Мерефі. Головне — поменше адміністративного тиску з боку республіканської влади, і взагалі: всю владу — органам місцевого самоврядування.
А щодо російської мови — то, насправді, я про неї не говорив. Я говорив про китайську і в'єтнамську, як про мови меншин, що стрімко і безповоротно асимілюються. Гадаю, років так за п'ять-сім китайсько-в'єтнамська діаспора буде великою мірою формувати електоральне поле на сході України.
І той із політиків, хто перший використає їхні голоси на свою користь, зможе сильно піднятись під час чергових виборів. В ідеалі, харківські китайці мали би підтримати прогресивних соціалістів — з огляду на схожу історію, моральні імперативи, та тотожні геополітичні модулі.
- Ви часто також говорите про легалізацію проституції та легких наркотиків... Які ще проблеми є нагальними для українського суспільства?
- Так, стосовно проституції — це одна з ключових проблем сьогодення. Насправді, тут ідеться про розвиток в Україні профспілкового руху як такого. Хто сьогодні в Україні має дієві профспілкові об'єднання? Міліція, таксисти, водії маршруток. На черзі — проститутки.
Думаю, об'єднання їх в єдину профспілку стане початком кінця українського лібералізму як такого. Головне — ініціатива на місцях.
А стосовно легких наркотиків — не можна легалізувати те, чого немає. Жодних легких наркотиків не існує. Існує важке колоніальне минуле, котре примушує дорослих людей забороняти все, чого вони не пробували.
