"Зі школи я готувався до обшуків, тюрем і боротьби за незалежність України", — розповів політик
На сайті "Главред" відбувся чат із головою підкомітету з питань гуманітарної освіти, науки та інформатизації Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, народним депутатом України Олесем Донієм. Спілкуючись із читачами, він розповів про право українців на революцію та причини, чому не може об’єднатися опозиція, про те, скільки сьогодні коштує створення конституційної більшості, та навіщо ув’язнили Юлію Тимошенко і Юрія Луценка. Крім того, політик розповів, коли доцільно проводити вибори мера Києва, та поділився різними (від оптимістичного до апокаліптичного) прогнозами щодо парламентських виборів.
Подаємо стенограму чату з Олесем Донієм.
fes: Уважаемый Олесь! Хочу выразить Вам свое искреннее восхищение Вашей гражданской позицией, а также Вашим достойным поведением, соответствующим истинно народному избраннику.
А вопрос такой. Не считаете ли Вы, что Евро-2012 является последним шансом для проведения Майдана? Власти просто побоятся его разогнать из-за присутствия иностранных гостей, которые с удовольствием "поучаствуют" в революции. Особенно, если им предложить проживание в палатках не за 50 евро за городом, а бесплатно на Крещатике? И сможете ли Вы повторить в этом случае свой Подвиг голодовки на Майдане? Уверен, что, кроме Вас, некому!
Олесь Доній: Я розумію, що Вас не задовольняє існуюча ситуація. В цьому наші погляди збігаються. Дякую за добрі слова.
Але щодо того, що Євро-2012 може бути останнім шансом для проведення Майдану, не можу погодитися. Якщо народ будь-якої країни не задоволений існуючою ситуацією в державі та владою, і у нього крадуть можливість змінити владу на виборах, то, безперечно, він має право на революцію. Але це не значить, що такі революцції обов’язково повинні бути прив’язані до якихось святкових заходів. А Євро-2012 — це футбольний і святковий захід. Тож більшість гостей, які приїдуть, і українців, які в ці дні будуть в чотирьох основних футбольних містах, це будуть люди, які хотітимуть свята, а не участі у мітингах і демонстраціях. Тому, думаю, не слід перекладати відповідальність на гостей з-за кордону. Потрібно не боятися самостійно брати участь у демонстраціях і мітингах. А для того, щоб вони були впливовими і дієвими, потрібно вчитися і самоорганізовуватися, тобто створювати дієві структури.
А потенціал у українців для проявів активної громадянської позиції, у тому числі на вулицях, безперечно, є. Це було доведено під час Помаранчевої революції. Це ми довели, коли виборювали незалежність України та під час голодування. Тож я вірю, що українці зможуть відстояти демократію, як свого часу вибороли незалежність.
violenze: Олесь Сергеевич, к кому из власти Вы относитесь с уважением? Наверняка во власти есть умные, патриотичные, профессиональные чиновники и политики. Назовите, пожалуйста, фамилии этих людей.
Разделяете ли Вы мнение, что добро должно быть с кулаками?
Приходилось ли давать взятки (или, если хотите, презенты) за услуги, оказанные лично Вам?
И последнее — представитель "Свободы" заявил: "Украину будут ассоциировать с другим континентом, где-то в Африке" (по поводу выступления Гайтаны на "Евровидении"). Вы разделяете это мнение одного из членов КОДа (читай политического союзника) или нет? Если нет, тогда почему так стыдливо молчите и не поставите на место этого расиста?
Спасибо за ответы, всего Вам доброго.
Олесь Доній: 1) Я неодноразово підкреслював, що нинішня влада створює бандократичний режим, а в якості ідеології використовує російський націоналізм. Але, звичайно, я розумію, що далеко не всі, хто причетний до державної машини, є або бандитами, або російськими націоналістами. Звісно, є, особливо на регіональному рівні, вдалі менеджери, які можуть гідно працювати і за іншої влади. Просто потрібно поставити їх у належні умови. Але, на жаль, наразі вони змушені підігравати існуючому антинародному режиму.
Щодо прізвищ, то, з Вашого дозволу, я би не називав їх, аби не зашкодити цим людям. Боюсь, що навіть похвала з моїх уст може призвести до негативної реакції з боку їхніх керівників.
2) Так, я вважаю, що добро повинно вміти себе захищати.
3) Ні, мені пощастило уникнути цієї хвороби. Очевидно, в першу чергу завдяки вихованню, наданому родиною.
4) Я категорично проти будь-якої дискримінації за расовою чи національною ознакою. Як історик, я знаю, що творцями української ідеї і борцями за незалежність були люди, які відчували себе українцями, а водночас могли бути абсолютно різного походження. Родини Антоновичів і Рильських були з поляків, так само Липинський. З росіян були Костомаров, Донцов, Хвильовий, Марко Вовчок тощо.
Головне — не кров і походження, а патріотизм і любов до української нації та України.
Тому випади проти будь-яких людей за расовою і національною ознакою є свідченням того, що люди не мають достатньо культурної або історичної освіти.
Хто був на концерті, присвяченому річниці Братів Гадюкіних, можуть пригадати, як їхню пісню виконував Мирослав Кувалда. А ті, хто старші за віком, пам’ятають Мирослава, коли він виступав у гурті "The Вйо". Співаючи українською мовою, Мирослав виконував місію популяризації української культури і є набагато більшим українцем, ніж багато хто з супер-пупер-етнічних українців, які заражені українофобією та російським націоналізмом. І те, що Мирослав має африканську кров, ані трохи не зменшує його відчуття українця.
Тож раджу всім усвідомити: українець — це людина, яка любить Україну і намагається допомагати їй, незалежно від того, скільки мілілітрів якої у неї крові.
RayaOdessa: День добрий, пане Олесе! Мені подобається Ваша громадянська позиція. Яку участь Ви приймаєте в об’єднанні опозиційних сил для перемоги у виборах? Дякую за відповідь.
Олесь Доній: Ще напередодні виборів до органів місцевого самоврядування я й публічно виступав, і підходив до багатьох лідерів опозиційних партій з пропагуванням тези, що по кожному мажоритарному округу повинен балотуватися лише один представник від патріотичної опозиції. На жаль, на той момент лідери політичних опозиційних партій не усвідомлювали всієї небезпеки від режиму і не мали розуміння необхідності боротьби з ним.
Тому зараз я дуже радий, що на цьому етапі лідери опозиційних партій усвідомили необхідність єднання і утворили спільний Комітет опору диктатурі, куди увійшли основні опозиційні патріотичні партії. І Комітет опору диктатурі чітко поставив за мету узгодити кандидатів від опозиції по мажоритарних округах якраз за алгоритмом: один округ — один кандидат від опозиції. Усвідомлення цього — це успіх для опозиційних сил.
З формальної точки зору, хоча я й позапартійна людина, але усіляко підтримую єднання опозиційних партій і створення Комітету опору диктатурі. Крім того, я намагаюся брати участь у майже всіх вуличних акціях протесту в Києві, незалежно від того, хто їх організовує. У деяких акціях беру участь як організатор, у деяких — як співорганізатор, а в деяких — як рядовий учасник. Отже, своїм прикладом намагаюся довести, що опозиції необхідно єднатися, і вона може єднатися.
Вікнаві: Доброго дня! Назвіть кілька прізвищ викладачів істфаку, яких згадуєте з вдячністю, до кого б порадили піти на лекцію або семінар сторонній людині. Розкажіть якийсь цікавий випадок зі студентського життя (крім громадської діяльності). Дякую!
Олесь Доній: Я вступав в Університет Шевченка з кількома цілями. По-перше, тому що любив історію, по-друге, тому що хотів вивчити українську мову, по-третє, тому що в Києві, за плітками, саме в Університеті Шевченка є залишки національного підпілля, яке бореться за незалежністьУкраїни. Коли я вступав в університет, на першому курсі викладання було російською мовою, за винятком двох професорів, чиї прізвища я з вдячністю згадую тепер. Крім того, вони були надзвичайно фахові люди. Це нині вже покійні професори Чмихов і Крижанівський.
Крім того, варто згадати з вдячністю весь викладацький склад історичного факультету, тому що у 1988 році мене намагалися виключити за "український буржуазний націоналізм", до речі, лише за спробу влаштувати диспут по "білих плямах" української історії, зокрема, чи був Голодомор 1932-33 років штучним. Тоді професура відмовилася ставилося мені "двійки" (як я вже потім, через кілька років, дізнався, які б мали бути формальним приводом для мого виключення). Так мені поставили "трійки", що позбавило мене стипендії. Але виключити мене не дозволив ні викладацький склад, а ще більше — мій курс. Весь курс (за виключенням трьох осіб) проголосував проти комуністичного парткому. А ще за моєю спиною мої однокурсники написали лист на мій захист і обійшли з ним майже всі київські газети. Жодна листа не надрукувала. Але це свідчило про спротив цілого курсу, а не одинака-студента.
Тож я вдячний і викладачам, і однокурсникам (деякі з них брали участь у нашій студентській організації, зокрема, у студентській революції "На граніті", наприклад, Едік Шевельов, Толя Момрик та Надія Гончаренко).
В той же час варто згадувати і стукачів-донощиків. Зокрема, коли була спроба мого виключення з університету, донощик Дмитро Вєдєнєєв з групи "Історія КПРС" написав на прохання порткому і КДБ пасквіль проти мене в багатотиражку "Київський університет". Цікаво, що після закінчення університу, він був допущений в архіви СБУ і став одним із найбільших спеціалістів з історії УПА. А нещодавно нинішня українофобська влада призначила його заступником директора Інституту національної пам’яті.
Тож пам’ятати треба всіх — і героїв, і зрадників.
Сергій12: Добрий день! Олесе, окрім того, що Ви депутат, Ви також є керівником мистецької структури "Остання барикада", яка організувала чимало різноманітних фестивалів та мистецьких акцій. Чим Вам більше подобається займатися - мистецтвом чи політикою? Чи можна сказати, що займатись політикою - це теж мистецтво?
Олесь Доній: Я вже 23 роки займаюся громадсько-політичною діяльністю і років 15 мистецькою. Але чим би я не займався, ці дії спрямовані на розвиток української ідеї.
Культурну акцію "Остання барикада" не змішую з політичними, тому що культура має бути вищою за політику. Але ця акція є просуванням української сучасної культури. "Барикада" організувала 20 великих літературно-музичних фестивалів, кілька сотень літературних і музичних акцій. Ми випускали диски, книжки, атрибутику. Створили багато ноу-хау, власне ми першими поєднали літературу з музикою на великих фестивалях, що тепер є нормою майже для кожного українського фестивалю. Культурні акції мені цікавіше і придумувати, і організовувати.
Отже, якби в Україні була нормальна політична сила, якій би я міг довіритися, я б зосередив всю свою діяльність у культурній площині. Але наразі ситуація просто примушує займатися і політикою, і громадською діяльністю. Адже дуже вузький прошарок ідейних політиків і громадських діячів, кому б можна було довіряти в тому, що вони справді бажають блага Україні. Тому поки що доводиться займатися і культурою, і політикою.
Сергій12: Олесе, Ви є організатором андеграундового та безкомпромісного фестивалю "День Незалежності з Махном" у Гуляйполі. Останні два роки фестиваль не відбувавася. Що змінилось за два останні рокі, і чому тепер організовувати подібні фестивалі стало важко?
Олесь Доній: Так, на жаль, довелося прикрити майже всі крупні фестивалі. А це не лише в Гуляйполі, але й у Харкові "Харківську барикаду", в Івано-Франківську Всеукраїнський фестиваль вертепів "Карпатія" та інші. Бо фінансували ці фестивалі не політичні структури (бо ми принципово не проводили ці заходи під партійними прапорами), а дружні бізнесові. А тепер бізнес заляканий, розтрощений, і всі фінансові ресурси в країні монополізуються кількома олігархічними угрупованнями. Тому поступово і на культуру лягає важка длань олігархів. Вони її теж хочуть або монополізувати, або знищити, особливо ту, яка їм досі не підпорядковується.
smithy: Пане Олесе, як Ви оцінюєте власні шанси на потрапляння до Верховної Ради в результаті виборів восени? Взагалі, Ваш прогноз (напевно, скоріше, як політолога): хто переможе на парламентських виборах — влада чи опозиція?
Олесь Доній: Моє потрапляння до Верховної Ради, на жаль, не залежить ані від моїх здібностей, ані від позиції. Як людина незаможна, я не маю можливості самостійно балотуватися по мажоритарному округу, тому для цього потрібно або створювати громадський фонд, який би насичувався громадянами (а ми розуміємо, що населення у нас стало неплатоспроможним через обкрадання олігархічним кланом), або завдяки спільній підтримці від об’єднаної опозиції (Комітету опору диктатурі). Список, який формується політичними партіями, так само не залежить від моєї позиції. Тож для портрапляння в список, повинен бути більший тиск від громадськості, яка готова бачити тих чи інших діячів у партійних списках.
Нам всім потірбно вчитися боротися з власною заздрістю і навчитися позитивно відгукуватися про тих, хто вартує поваги в будь-якій сфері, в тому чсилі й в політиці. Інакше політика стане лише забавкою для багатих.
Тож безвідносно до моєї персони, якщо Ви знаєте конкретних політиків або діячів, яких варто бачити в наступній Верховній Раді, потрібно не соромитися про це говорити, що і буде додатковим громадським тиском на політичні партії. Тоді вони залучатимуть людей принципових і дієвих.
Щодо прогнозів. Я можу намалювати кілька варіантів розвитку подій — від позитивного до апокаліптичного. Але робитиму все від мене залежне, щоб справдився оптимістичний сценарій. Для цього необхідно дотримуватися алгоритму: один мажоритарний округ — один кандидат від патріотичної опозицї. Слід усвідомити, що різні, начебто опозиційні угруповання, які висуватимуть кандидатів, альтернативних об’єднаній опозиції, в реальності підіграватимуть існуючій владі. Приклад — вибори міського голови Обухова, коли переміг представник Партії регіонів із 40%, а два опозиційних кандидати в сумі набрали більше, але в зайвій конкуренції між собою допомогли виграти представнику влади.
Найбільше непокоїть, що навіть після виграшу опозиційних кандидатів, якщо не буде дотримано принципу підбору чесних та принципових людей, вся перемога може бути зведена на нівець. Коли команда Януковича усвідомить, що він програє прямі президентські вибори, то опозиційним депутатам можуть пропонуватися шалені гроші, наприклад, по 10-20 мільйонів доларів за перебігання до влади і створення конституційної більшості. Таким чином, за півмільярди-мільярд доларів теоретично може бути створена конституційна більшість, яка внесе зміни до Конституції, зробить вибори президента в парламенті і спочатку обере Януковича, а потім його сина, тобто дефакто зробить панування клану Януковича спадкоємним.
От для того, щоб такий апокаліптичний сценарій не відбувся (а він, на жаль, реалістичний), потрібно ретельно підходити до підбору кандидатів у депутати від опозиції і підбирати таких людей, які мають хребет, принципи, мужність не скорюватися ані перед погрозами, ані перед багатомільйонними спокусами. Тому для перемоги опозиції, потрібно вчитися просувати в політику чесних і порядних людей. Це непросто, але можливо.
снігур: Коли, на ваш погляд, доцільніше проводити вибори київського мера — влітку чи восени одночасно з виборами до ВР? І коли їх все-таки призначить влада? Хто, по-вашому, переможе, до кого нам, киянам, готуватися?
Олесь Доній: Вважаю, що будь-які вибори треба розводити в часі, бо якщо вибори накладаються, то легше вдаватися до маніпуляцій і фальсифікацій. Проведення виборів влітку — це полегшення для маніпуляцій, адже влітку в місті відсутні деякі сегменти населення (наприклад, студентство), та загалом падає здатність до громадської і політичної активності. Тобто вибори доцільніше проводити восени, але в інший термін, ніж вибори до ВР.
А хто переможе — залежить від нас, киян. Мені прикро за своє рідне місто, що воно обрало мером Черновецького. Хотілося б, щоб кияни підтвердили реноме Києва, як міста інтелектуальної культури. А Партія регіонів у мене не асоціюється з такими дефініціями.
Людмила_Н.: Олександре, доброго дня! Чи ніколи ви не шкодували, що подалися в політику? Не втомлює щоденна робота серед, м’яко кажучи, не зовсім порядних людей? Дякую.
Олесь Доній: Ще в школі я вирішив, що боротимуся за незалежність України і готував себе до виключення з університету, обшуків, тюрем (що в подальшому все й відбувалося). Тож я прийшов у політику у 80-х роках, коли політика була вірою й ідеєю. І я не просто не шкодую, а пишаюся, що причетний до виборювання незалежності Україні.
А через те, у що перетворилася політика нині, мені просто прикро. Прикро за державу і націю, бо нині політика — це не стілька віра й ідея, скільки бізнес й гроші.
Але я вважаю, що все залежить від нас, громадян. Ми маємо вчитися демократії, вчитися висувати в політику чесних і порядних людей. Вони є серед українського народу. Потрібно побороти в собі ген заздрості і навчитися висловлюватися позитивно про тих, хто того вартує, а не про тих, хто має гроші і купує про себе позитивні відгуки. Політика має бути не брудною справою, а справою порядних людей.
дін-ко: Ваше бачення політичного майбутнього Тимошенко і Луценка? Чи повернуться вони і коли у велику політику?
Олесь Доній: Зрозуміло, що Тимошенко і Луценка ув’язнили з кількома цілями. 1) Це засіб залякування суспільства, щоб люди боялися займатися політикою і підтримувати політичну опозицію. 2) Тимошенко, крім того, ув’язнили як імовірного конкурента на виборах для Януковича.
Оскільки ці справи не мають нічого спільного з правосуддям і є суто політичними, то, зрозуміло, що й розв’язання може бути тільки політичним. Тобто для закінчення політичних репресій, цей бандократичний режим повинен бути змінений, і до влади має прийти чесніша і чистіша політична сила. А те, що Тимошенко й Луценко знайдуть собі місце в українському поілтикумі, у мене сумнівів немає.
дін-ко: Зважаючи на останні заяви нашого президента, як вважаєте, чи посилить російська мова свої позції в україні? Чи це просто чергова передвиборча гра на електорат та реверанси в бік Москви?
Олесь Доній: Я неодноразово казав, що однією з ідеологій нинішньої влади є російський націоналізм. І ви самі можете спостерігати, як все більше звужується сфера вживання української мови в Україні. Для того, щоб розвивати російську мову і культуру, нинішня влада не бачить іншого шляху, крім утисків української мови. Це помітно і в медіа, і в освіті, і в культурі. А оскільки нинішня влада ще й відчуває себе васалом Кремля, то, зрозуміло, що вони в гуманітарній сфері (яка не приносить прибутків олігархам, а, відповідно, для них є мало цікавою) готові йти на будь-які поступки кремлівським яструбам, не усвідомлюючи, що для цих яструбів панування російської мови, культури і "русского мира" на землях колишнього СРСР є лише першими кроками по відновленню Російської імперії. Спочатку вони хочуть знищити національні мови по периметру Росії, а потім існування незалежних держав. А нинішня влада російських націоналістів в Україні їм у цьому просто підігрує.
hunter_ua: Якби Вам до рук сьогодні потрапив підручник з історії України, який існуватиме за сто років, як гадаєте, що б там було написано про нинішню владу, політичних діячів та взагалі сьогодення?
Олесь Доній: Історію пишуть переможці. Тому для того, щоб взагалі існував підручник з історії України через сто років, нинішню владу треба усунути. Тому що коли я вчився в школі, у нас взагалі не було підручника з історії України, бо для російських націоналістів (які прикривалися шатами комуністичних інтернаціоналістів) окрема історя України була неприйнятна і небезпечна. Нинішня влада, підігруючи російським націоналістам із Кремля, підштовхує Україну до самознищення і до того, що через сто років не буде жодних підручників з історії України.
Отже, боротьба з нинішнім режимом і його усунення є фактично самозбереженням для української історії, культури та держави. Тому чим швидше ця влада буде усунута, тим більше гарантій для існування окремої історії України. А, значить, у підручниках через сто років буде написано, що це був період, коли в Україні утвердився авторитарний бандократичний режим з українофобською ідеологією російського націоналізму.
hunter_ua: Чи варто Україні, на ваш погляд, ставати членом Євразійського союзу? Так або ні — чому? Взагалі, по-вашому, які амбіції Москва має щодо нашої країни, чи змінються вони з часом?
Олесь Доній: Євразійський союз — це одна із реінкарнацій Російської імперії. А вона завжди була спрямована на територіальне прирощення і поступову асиміляцію народів на тих землях, які були приєднані до Російської імперії. Тож іншого шляху, окрім асиміляції, ліквідації тих народів, які приєднаються до Російської імперії, не існує.
hunter_ua: У Вас не складається враження, що протистояння через дратівливі теми мови, історії, героїв, пам’ятників тощо нагнітається штучно, в основному політиками, коли їм це потрібно? І навіщо Ви займаєте одну з цих сторін, а, виходить, і сприяєте поглибленню протиріч в суспільстві? Чому не популяризуються навпаки ті події та постаті, що здатні об’єднувати українців з усіх регіонів? Чи таких просто немає? Дякую за ваші відповіді.
Олесь Доній: Це небезпечна і шкідлива теза, яка запускається тими, хто не хоче, щоб у українців взагалі існувала окрема історія, окремі власні герої. Коли я вчився на історичному факультеті, у нас були заборонені українські історики (навіть Грушевський), викладання майже все було російською (і це в університеті Шевченка!), а лише за спробу влаштувати диспут по "білих плямах" української історії, мене виключали за "український буржуазний націоналізм". Це робили люди з приблизно Вашою постановкою питання: типу "для чого підіймати питання про українську мову, історію та героїв, коли і так все добре, коли існує єдина спільнота — радянський народ".
Так от хочу Вам сказати, що всі народи в Європі повинні бути рівноправними, і кожен повинен мати право на свою мову, історію, героїв. Ми ж не заперечуємо, що у поляків, румунів, угорців чи росіян є свої герої. А от українофоби-російські націоналісти заперечують право українців на те, щоб вони мали свою історію, істориків та героїв. Це нечесно. Українці — рівний народ серед інших європейських народів, а, значить, мають ті ж права, що й інші.
Спудей: Пане Олесе, як Ви вважаєте, коли ця влада дасть спокійно жити, розвиватися й ростити українців Могилянці?
Олесь Доній: Києво-Могилянка стала феноменом в українській гуманітарній освіті. Окрім якісних знань, там ще заохочується здатність мислити самостійно, а також прищеплюється потяг до культури. Отже, вона стала інкубатором для нової української мислячої верстви (бо слово "інтелігенція" вже стало затертим і, на жаль, вже не відповідає своєму первинному змісту). Для нинішньої влади мислячі культурні й просунуті люди є небезпекою. Тому нинішня українофобська влада і бореться з Могилянкою, і буде боротися. Тож не майте жодних ілюзій з цього приводу.
стрий: Які головні причини, через які опозиція не об’єднується?
Олесь Доній: Таких причин кілька: 1) зіркові хвороби у деяких політичних лідерів, 2) іноді просто дурість, 3) фінансове стимулювання з боку влади розколів і протиріч, 4) глибоко ешелонована наявність "кгбістської" та "сбушної" агентури. На жаль, люстрації "кгбішної" агентури в 1991 році не відбулося, тому вона досі працює, навіть посилила свої позиції. І це пояснює, чому люди можуть говорити начебто дуже правильні патріотичні речі, а в реальності лише сприяють розколу і внутрішньому протистоянню.
В той же час, попри ці чотири великих мінуси, є значною частина суспільства, яка об’єднує необхідність єднання для опозиції. Є частина ідейних поілтиків, які це розуміють, і своїм життям показують, що це можливо. І частина політичних лідерів зараз навіть із метою самозахисту переступає через свої зіркові хвороби.
Тож насправді єднання опозиції вже відбувається, утворений Комітет опору диктатурі, і це позитив. Тож вважаю необхідним говорити не про нездатність опозиції об’єднатися, а вітати це об’єднання і дбати про його посилення (яке, зокрема, могло відбутися шляхом кооптації не лише партійних діячів, а й тих, хто заслуговує на повагу внаслідок свої діяльності).
shmidtt: Олесе, що із останнього побаченого в кіно та прочитаного вас найбільше вразило?
Олесь Доній: В останні дні я дивився кілька фільмів фестивалю документального кіно щодо захисту прав людини "DocuDays UA", в одному з них — фільмі Буковського "Україна. Точка відліку" навіть брав участь як експерт. Вчора проглянув чеський важкий фільм "Катка", який знімався 15 років і являє собою спостереження за життям однієї наркозалежної дівчини, розкриває жахливу ситуацію з людьми, які потрапили в таку залежність. Також вчора подивився німецький фільм "Народ незлічений" про циганів та їхній голокост під час Другої світової війни, про що мало відомо. Під час цієї війни їх вижило менше 10%, і вони є найбільш постраждалим народом. Позавчора подивився німецький фільм "Ходорковський", хоча він і про російські реалії, але, на жаль, все дуже впізнавано для України: таке саме несамостійне судочинство, яке сліпо виконує будь-які антигуманні вказівки влади, такі самі історії збагачення скоробагатьків-олігархів, такі самі підлі і підступні дії у "великій політиці". Тож, на жаль, це може бути першим дзвоником про те, що може трапитися в Україні.
Щодо книжок. Мені доводиться багато читати книжок своїх приятелів. Зараз одночасно читаю близько десяти книжок. Кілька днів тому прочитав "Війна і ми" Сергія Пантюка. Це — сильний поет, радий, що він тепер розкрив себе й в прозі. Це книжка не стільки про війну, скільки про смерть.
Пару тижнів тому взяв участь у декламації дитячої книжки білоруського поета Андрія Хадановича "Таткові нотатки". Видавництво "Грані-Т" влаштувало читання перед дітьми, для цього запросили кількох відомих людей (літераторів, журналістів, громадьких діячів, зокрема мене), ми читали перед ними вірші. Здається, дітям сподобалося.
Тож я думаю, що не можна підібрати одну книжку чи фільм, який вразив. Людина має дбати про підвищення власного культурного рівня, а якісне кіно і книжки — це один із засобів для підтримки себе в інтелектуальному тонусі. Раджу всім читати якісні книги і дивитися якісне кіно.
dobr: Олександре, у вас ніколи не виникало бажання поїхати працювати чи жити в іншу країну?
Олесь Доній: Ні, не виникало. Я все життя присвятив спочатку борортьбі за незалежність України, а потім — розвитку української ідеї та культури. Мені багато що вдалося, і багато що я ще хотів би зробити для своєї нації.
Uma: Доброго дня! Шкода, що дуже мало таких, як Ви, в політиці. Питання 1. Що робити, чим допомогти нашим громадян, аби вони знову могли повірити політикам? Громадські активісти не хочуть йти у політику, бо це бізнес та бруд. Питання 2. Ви, як громадський діяч, як оцінюєте нині фестивальних рух в Україні? Які культурні акції/заходи плануєте?
Олесь Доній: 1) Потрібно усвідомити тезу, яку просував відомий чеський дисидент, драматург, а потім президент Вацлав Гавел, що політика не є брудною справою, вона забруднюється, якщо нею займаються люди з брудними руками, і є чистою, якщо нею займаються люди з чистими помислами. Я постійно кажу, що в українців проблеми не стільки з владою, а скільки внутрішні, і називаю чотири найбільші проблеми: заздрість, лінь, агресія, безкультур’я. Нам потрібно навчитися поборювати в собі ці вади. Якщо ми навчимося поборювати їх у собі, тоді ми зможемо зі свого середовища висувати ідейних і порядних людей у політику. Політику не можна віддавти на відкуп брехунам, зрадникам і златолюбцям. Вона повинна слугувати людям. Тож потірбно просувати в політику чесних і порядних людей. Така політика не буде відштовхувати. Але це значить, що не потрібно продавати свій голос за гречку, що не потрібно заздріти тим громадським активістам, які щось зробили, досягають певного успіху, що не потрібно голосувати за тих, хто має більше коштів, навчився добре говорити, але потім використовує владу, як механізм особистого збагачення. Тож потрібно ставити завдання не лише перед політиками, а й перед всіми нами, як перед виборцями та громадянами.
2) Хотів би Вам повідомити про нові фестивалі, які "Остання баррикада" напридумувала, але поки що, на жаль, відсутність будь-якого ймовірного фінансування унеможливлює проведення наших великих літературно-музичних акцій. Тож поки що проводимо маленькі (для душі).
Але життя не стоїть на місці, будемо сподіватися на краще. Зрештою, Україна була і в гірших умовах, так що в цьому плані будьмо оптимістами: буде Україна — буде українська культура, будуть і наші фестивалі.
Дякую всім за участь у чаті. Ваших запитань було так багато, що за дві години я встиг відповісти тільки на десяту частину. Сподіваюсь, що ті, хто поставив запитання, на які я не встиг відповісти, не образилися. Всі бажаючі зможуть це зробити у соцмережах, де я присутній і веду свої сторінки самостійно. До зустрічі!
29.03.2012
