Візит патріарха Московського Кирила в Україну добігає кінця — тож можна підводити підсумки.
Найголовніший з них, безумовно, полягає в тому, що слова представників МП і УПЦ МП та й самого патріарха Кирила про те, що це візит "не політичний, а пастирський", а глава Московської патріархії приїхав в Україну "просто помолитися", виявилися дезінформацією.
Практично в кожному місті патріарх говорив політичні речі, які не відрізнялися від офіційної кремлівської пропаганди. Зокрема, з питання Голодомору патріарх Кирило заявив, що це "спільна трагедія російського й українського народів".
Фраза загалом красива. Якби ще вона пояснювала радянське визнання голоду в російському Поволжі й цілковите табу в СРСР на тему українського голоду 1932-33 років.
А найголовніше, якби ця теза якось пояснювала офіційні дані радянського перепису, за якими кількість українців протягом 1926-1937 років скоротилася на 15,3%, тоді як кількість росіян в СРСР за цей же час зросла на 20,7%.
Патріарх Кирило розказав, що його родині в голодні часи хтось підкинув під двері мішок борошна. Між тим, в Україні 1933 така ситуація була цілком неможливою. Адже, на відміну від Росії, в Україні у людей забрали всі харчі, і ніякого борошна ні в кого, крім держави, тут просто не було.
Ледь не детективна історія сталася з відвідинами Рівного. З подачі Московського патріархату, російські й українські ЗМІ почали повідомляти про погрози, які нібито надходили Кирилові.
У зв’язку з цими погрозами патріарх Московський скасував візит до міста і поїхав у Корець. При цьому СБУ повідомило, що ніяких погроз патріархові не надходило, а Секретаріат президента повідомив, що теж не попереджав Кирила ні про які провокації, а, натомість, не радив відвідувати храми, статус яких ще остаточно не визначений.
Через день Кирило все ж поїхав до Рівного. Складається враження, що весь цей шум був створений аби російське ТБ ще раз затаврувало "западенців"...
Патріарх Московський повідомив очевидну неправду, коли заявив, що на Західній Україні не можна відкрити жодного нового храму УПЦ МП. Храми УПЦ МП щороку відкриваються на заході на додачу до вже існуючих, які й так часто стоять без пастви, бо її обмаль.
Якщо такі перебільшення — спроба патріарха Кирила привернути увагу до питання, то треба розуміти, що перебільшення нівелюють інші аргументи. Такі відомості, що не відповідають дійсності, підривають довіру до інших речей, які виголошував патріарх. Бо як можна вірити у великих питаннях, якщо нема правди в малих?
При цьому варто згадати, що єдиний на території Росії храм Київського патріархату було силою захоплено російським ОМОНом в 1997 році.
Безумовною "родзинкою" візиту стала проповідь патріарха проти споживацтва:
"Процессу потребления нет предела. Можно купить один самолёт, другой, третий. Но что это значит по отношению к обществу? Земля не способна выдержать такой проект. А значит, поддерживать его — грех.
Бог просто не дал нам таких ресурсов. Потому очень важно научиться христианской аскезе — победе над своими страстями, инстинктами… Если все общество встанет на путь безудержного потребления, то Земля наша этого не выдержит. Уже доказано, что если средний уровень потребления всего мира будет таким, как сейчас в Соединенных Штатах, то оставшихся ресурсов хватит на 40−45 лет".
При цьому фотограф, для повноти картини й ілюстрації пафосу, відзняв на руці патріарха годинник ціною в 30 тисяч євро.
А тепер до суті. Судячи з кількості заяв московського патріарха, основною метою його приїзду було заявити приховані й неприховані претензії на українські території. Спроби патріарха Кирила "застовпити" території в Україні стосувалися навіть тих міст, які існували задовго до того, як сучасна Центральна Росія стала називатися Заліссям — Києва, Криму тощо.
Ще до візиту Кирила низка культурних і громадських діячів України підписала "Слово у відповідь на міжконфесійні чвари…", в якому з цього приводу, зокрема, стверджується:
"Київ був охрещений 988 року, коли Москви ще взагалі не існувало на світі навіть у вигляді простого поселення. Через півтора століття після охрещення Києва на майбутніх московських землях язичники вбили Кукшу Печерського, святого нашої Києво-Печерської лаври. У світі ніколи не існувало "князя Владіміра", "Кієва", "Лєбєді", "Пєщєрной Лавры"... У всіх стародавніх джерелах незмінно стверджувалося, що це наші "Володымер", "Кыив", "Лыбидь" "Печерська Лавра".
Навіть засновник Москви Юрій Долгорукий був київським, а не московським князем. В іншому випадку від був би "Дліннорукім". Московське князівство виникло 1276 року, через три століття після хрещення Київської Русі. Перша кам’яна церква Москви була закладена 1326 року, через три з половиною століття після величних київських соборів".
У 1948 року в СРСР дуже гучно, як для атеїстичної держави, відзначилося 500-ліття російської церкви. Як так сталося, що за шістдесят років російська церква постаріла одразу на півтисячоліття, залишається загадкою математики.
Мусимо констатувати: російська церква, як і її сюзерен — російська держава — сприйняла старовинне монгольське гасло: "до останнього моря". Навіть попри те, що це гасло явно входить у суперечність з Божою заповіддю: "Не пожадай ні дому ближнього твого, ні поля його".
Чи є стан залежності церкви від держави новим для російської церкви? Аж ніяк. У XVII столітті окремі патріархи російської церкви, призначені царями, не вміли добре читати. Але при цьому регулярно санкціонували спалення на вулицях Москви книг видатних українських релігійних діячів -Могили, Ставровецького, Полоцького, Барановича, Радзивиловського.
Глава МП так і не зустрівся з патріархом Київським Філаретом. При тому, що патріарх Філарет, за даними соціологів, представляє найбільшу церкву серед усіх релігійних громад України і більшість православних України.
Так, за даними опитування Інституту політики, проведеного в лютому цього року, 39% громадян України вважають себе вірними Київського патріархату, і 24% — Московського. Церква, яка сама усуває себе від спілкування з мільйонами віруючих, рубає своє коріння. І це проблема не Київського патріархату.
Явна перевага політичних пріоритетів перед церковними у візиті патріарха Кирила ставить перед православними України цікаве питання: а чи є взагалі нинішній Московський патріархат церквою в автентичному розумінні цього слова, тобто організацією, яка ставить вищим пріоритетом духовні цілі?
Адже, судячи із заяв патріарха, бачимо не релігійну особу, а, швидше, посадовця інформаційного департаменту сусідньої держави. Заяви Кирила здатні розвіяти ілюзії тих, хто їх ще мав, що для керівництва російської церкви може бути пріоритетною якась інша місія, крім державної інформаційно-пропагандистської.
Тому досить комічно виглядали українські політики, які ходили слідом за патріархом Кирилом, "вдаючи, що вони не знають, що вдають"...
Завдяки своїй політиці УПЦ МП вже пройшла унікальний шлях — стала релігійною меншиною в умовах абсолютного кількісного переважання її храмів. Участю в реалізації політичних цілей, що не мають нічого спільного з релігією, церква саморуйнується.
Досить добре це видно на прикладі тієї ж російської церкви. Її ієрархи вже відкрито говорять про необхідність нової євангелізації населення Росії, тобто підтверджують масове безбожництво населення.
Чимало катастроф у світі почалося зі знищення віри й моральних авторитетів. Колись французький король відхилив кандидатуру архієпископа Парижу на тій підставі що "хоч він повинен трохи вірити в Бога!". Через кілька років цю країну було затоплено в крові. До речі, нині в усьому світі люди вчать англійську, а не французьку, хоча у XVIII столітті більшості здавалося, що буде навпаки.
Сказати, що політизація церкви шкодить православному християнству — не сказати нічого. Для прикладу, у результаті двохсотлітньої експлуатації Росією слов’янської теми у слов‘янських державах Східної Європи уже майже соромляться своєї належності до слов’янства, що, безумовно, дуже сумно.
І, нарешті, висновок. Навіщо українській церкві визнання від такої російської церкви? Що воно змінить по суті? Невже від того, що в 1589, після 150 років неканонічного існування Московської митрополії, московський цар заарештував константинопольського патріарха і 2-літнім ув’язненням і погрозами вибив з нього "канонічність" московської церкви, для Бога щось змінилося?
Колись патріарх УАПЦ Мстислав сказав: "Визнайте себе самі, і вас визнає світ".
І, нарешті, головне питання, яке мали б поставити собі священики УПЦ МП. Саме від розподілу ієрархів у цій церкві залежатиме, чи православні церкви України й далі боротимуться одне проти одного, чи вирішуватимуть завдання, до яких покликані.
Нещодавно митрополит УПЦ МП Софроній заявив, що в цій церкві є група, яка виступає за негайну автокефалію, ще одна, яка виступає проти, і ті, хто нібито за автокефалію, але бояться сказати про це вголос. Все, зрештою, може вирішити третя група. Для єдності православ‘я в Україні було б добре, щоб священики взяли приклад з перших християн і припинила плутати християнську смиренність із полохливістю.
