- Леоніде Макаровичу, спочатку про те, що зараз у всіх на вустах, — що означає перемога Барака Обами для України. Скажімо, чи переконуватиме Обама, так само як республіканці, Меркель та Саркозі надати Україні ПДЧ у грудні.
- Не думаю, що він із цього почне. Але він, безумовно, висловиться однозначно, що Америка підтримає євроатлантичне спрямування України. Але річ у тім, що Європа проти. Вже висловлювалися в Німеччині та в інших країнах, що в нинішній ситуації ПДЧ для України — це ілюзія. І хоч що б робив Обама, не можливо допомогти країні, яка не знає, чого хоче. Ну, як можна допомогти Україні, якщо вона не може вийти з політичної кризи. Вона б’ється за владу. Вона не може об’єднатися навіть у самій владі. Коли місяцями не спілкуються Президент та прем’єр-міністр. Позавчора бачив Луценка, він мені каже: "Вже шість місяців не можу додзвониться до Президента". Це ж не просто якісь посиділки. Це ж влада! Навіть якщо тобі не подобається міністр — ти повинен із ним зустрічатися, слухати його, щось радити... Але так як вчиняє Президент — це вже не влада, це — комунальна кухня. Де жінки зібралися біля каструль і лаються, хто розумніший, хто дурніший.
- Деяким міністрам везе більше. Наприклад, днями Президент викликав до себе на Банкову Віктора Пинзеника та Богдана Данилишина, давав ЦУ щодо економічної кризи. Зараз, до речі, і Президент, і прем’єр наввипередки намагаються мінімізувати наслідки кризи. Як ви вважаєте, нинішня влада загалом може відповісти на виклики, що встають перед країною?
- Дійсно, ситуація складна з усіх сторін. І ми не можемо прогнозувати, що буде завтра. І якщо це не зможе об’єднати й підвищити рівень відповідальності влади (Президента, прем’єра, голови Верховної Ради, самих депутатів і представників влади на місцях), тоді можна стверджувати, що нам ніхто не допоможе. Навіть сам Бог не допоможе. У критичний час людям властиво замислюватися, що буде завтра. Хоч би інстинкт самозбереження повинен спрацювати. Потурбуватися якщо не про країну, то хоча б про своїх близьких. Про дітей, про внуків. А якщо цього не відбувається, значить влада затьмарила розум. І людина вже нічого не чує, крім биття серця в ритмі гімну України, і нічого не бачить, крім президентського штандарта, з якими не розлучається ніде. Навіть на шоу з прапорами приходить. Кажуть, від великого до смішного один крок. Атрибути й символи влади, самозвеличення — це вже перейшло в манію. Не можна піднестися кріслом. Можна піднестися розумом, а принизитися дурістю. Третього не дано.
- Ви зараз так тонко натякнули на шоу на "Інтері". І там, до речі, прозвучала досить резонансна заява Тимошенко. Вона зазначила, що потрібно націоналізувати заводи, якщо звільнятимуть людей. Ви вважаєте, це була правильна заява?
- Як прем’єр вона не могла інакше відреагувати. Багато підприємців свого часу за безцінь взяли у власність заводи, накопичили за цей час колосальні кошти. Частина з них перебуває в різних офшорних зонах. Уже не знали, що робити з цими грошима: що купити, що побудувати, на чому літати. І тепер, коли прийшла криза, вони біжать до уряду й кажуть: "Допомагайте нам. А то прийдуть наші робітники й битимуть вас". А ці робітники, між іншим, зробили їх мільярдерами. І з якого дива люди за свої податки повинні тепер їх рятувати? Це вже межа нахабства. Так що як прем’єр Тимошенко не могла сказати інакше. Гадаю, що слово "націоналізація" тут дещо перебільшене. Але погодитися з тим, що цих людей незаконно звільнятимуть з роботи і позбавлятимуть останнього шматка хліба, вона не могла.
- Але з іншого боку, існують об’єктивні обставини: не купують продукцію заводу. І що тоді робити?
- Не купують за ту ціну, яка встановлена. Наскільки я знаю, лише Ахметов за ці роки якось модернізував підприємства. Він, до речі, недавно заявив, що не звертатиметься за допомогою до уряду і сам вирішить свої проблеми. А всі інші замість того, щоб вкладати гроші в модернізацію, видавлюють із застарілого обладнання останнє. Вже ніде у світі немає домен. А в нас: поки димлять — нехай димлять. А гроші в кишенях не димлять. Тому не потрібно говорити: ми не передбачували. Потрібно говорити: ми нічого не робили. Ані власники, ні влада. Верховна Рада замість того, щоб ухвалювати закони, створювала ЄЦи, розвалювала коаліції... Винні всі. Один залазив у чужі повноваження, інший брав на себе невластиві функції.
- Останнім часом багато критикували голову Нацбанку Володимира Стельмаха. Як ви вважаєте, наскільки обгрунтована критика НБУ?
- Я працював зі Стельмахом ще в часи свого президентства. І можу сказати однозначно, що ця людина — професіонал. Знайти крайнього — найлегше. Я спілкувався з послом США і він мені розповів, що голова американського нацбанку, провідний фінансист, сам визнав, що були допущені помилки. Сам визнав! Говорити, що Стельмах діяв ідеально, я не можу. Але з іншого боку, я абсолютно не приймаю, коли хочуть у всій цій фінансовій плутанині звинуватити одного Стельмаха.
Ви пам’ятаєте, як комерційні банки роздавали кредити на право й на ліво без довідки про прибутки? Тобто вся система, пробачте на слові, працювала хреново. А зараз вішати всіх собак на Стельмаха — це неправильно. Не він один винен. Знову-таки, винні всі.
- Леоніде Макаровичу, давайте від економіки перейдемо до політики. Чи не найголовніше політичне питання зараз — чи будуть вибори?
- Я не хочу, щоб за рахунок виборів та грошей платників податків усували від влади неугодних людей. 2007 року покарали зрадника Мороза, тепер потрібні вибори, щоб покарати зрадницю Тимошенко. Так я повинен ходити на вибори, платити як платник податків гроші, щоб хтось поквитався зі своїми ворогами? Якщо це ваші особисті вороги, то з’ясовуйте з ними стосунки самі. Тому я офіційно сказав на програмі Шустера, що більше на вибори не піду. Я не хочу йти на вибори, розуміючи, що з цього нічого не вийде.
Сьогодні вибори для чого? Прибрати Тимошенко, перерозподілити крісла, а потім як буде. Знову все повториться спочатку. Сьогодні вибори не тільки не потрібні, вони — небезпечні. Бо всі підуть "у поля" й країна залишиться без управління. Гадаю, вибори все-таки відбудуться, але без нового закону вони нічого не змінять. А якщо вистачить розуму ухвалити новий прозорий, відкритий закон про вибори, то все зміниться. Повірте мені! Якщо будуть відриті списки, то потрібно буде в округ виставляти представника партії. Дурня виставити не можна, бо конкуренти виставлять розумнішого і він переможе. Ось якщо вирішать це питання, то можна йти на вибори. Тоді, можливо, влада зміниться.
- Ще одне резонансне питання — відключення російських каналів, які вже частково повертають.
- Моя думка така: сьогодні в період економічної кризи та політичної плутанини недоцільно робити кроки, які збуджують народ. Але, в принципі, розібратися з цим потрібно. Спокійно, зважено, відкрито, щоб це не було як грім серед ясного неба. А так ми маємо масу незадоволених людей. Зараз, крім російських каналів, у нас існує маса проблем, які потрібно вирішувати.
- Леоніде Макаровичу, а особисто вас криза якось торкнулася, чи забрали ви гроші з банку?
- У мене син має трохи грошей, дружина — декілька тисяч. Я маю. Тобто не на одному рахунку, кожний має свій рахунок. Я нічого не робив, і ніхто з моїх близьких не ходив за грошима. Я вірю, що ми вийдемо з цієї кризи. А якщо щось втрачу, то не я один.
