Генпрокурор — без досвіду, конкурс — без дедлайнів: що пропонує законопроєкт Радіної про “вибори” очільника прокуратури

Законопроєкт №15343 щодо посилення незалежності посади Генерального прокурора викликав дискусії серед експертів через можливі ризики для процедури призначення та балансу владних повноважень. Окремі юристи вказують на потенційну процедурну невизначеність і розширення впливу окремих інституцій.

Законопроєкт №15343 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення незалежності посади Генерального прокурора"  (зареєстрований у ВР Анастасією Радіною, Ярославом Железняком, — ред.) декларує мету наближення українського законодавства до європейських стандартів та підвищення інституційної незалежності прокуратури.

Водночас, на думку окремих експертів, запропонована модель містить низку системних ризиків, які можуть вплинути як на баланс владних повноважень, так і на передбачуваність процедури призначення керівника прокуратури. Свою позицію з цього приводу виклав юрист, експрокуро САП Станіслав Броневицький,  проаналізувавши ключові положення документа, інформують Економічні  новини.

Зміна центру ухвалення кадрового рішення
На думку Броневицького, законопроєкт суттєво змінює існуючу модель призначення Генерального прокурора, перерозподіляючи ключові повноваження між інституціями.
"Законопроєкт фактично переносить первинне кадрове рішення від Президента і Верховної Ради до Конкурсної комісії та Вищої ради правосуддя. Президент зможе обрати лише з двох кандидатів, відібраних Комісією", — пише Броневицький.
Таким чином політична відповідальність за призначення частково зміщується до конкурсних органів, які отримують визначальний вплив на формування фінального списку кандидатів.

Розширення ролі Вищої ради правосуддя
Окреме занепокоєння викликає розширення повноважень Вищої ради правосуддя.
"Вищу раду правосуддя без належного пояснення пропонується наділити невластивими їй функціями: формувати конкурсну комісію для добору Генерального прокурора, здійснювати дисциплінарне провадження щодо нього та ініціювати звільнення в окремих випадках", — пише юрист.
Він також звертає увагу, що ВРП фактично отримує вирішальний вплив на склад конкурсної комісії: трьох членів вона визначає безпосередньо, а ще трьох — із кандидатур, запропонованих міжнародними та іноземними організаціями ЄС.

Ризик нескінченного конкурсного процесу
Окремо наголошується на потенційній процедурній невизначеності, яка може виникати у разі політичного або інституційного блокування призначення.
"Запропонована процедура взагалі не гарантує призначення Генерального прокурора. Після відмови Верховної Ради щодо двох кандидатів модель може піти по колу: новий конкурс — Президент — Парламент — новий конкурс", — пояснює Броневицький і додає, що така конструкція може призвести до тривалого періоду, коли прокуратура залишатиметься без повноцінно призначеного керівника.

Обмеження строку виконання обов’язків
Крім того, звертається увага на встановлення шестимісячного строку виконання обов’язків Генерального прокурора без чітко визначеного механізму подальших дій у разі незавершеного конкурсу.

Вимоги до кандидатів і професійні ризики
Сумнівною, за оцінкою експерта, є й модель кваліфікаційних вимог до кандидатів.
"Вимоги до кандидата не забезпечують належної професійної підготовки. Законопроєкт допускає осіб із загальним управлінським досвідом, зокрема в міжнародних організаціях, без обов’язкової практики у сфері кримінальної юстиції", — вказує Броневицький, констатуючи, що це послабить спеціалізований характер посади Генерального прокурора.
Окремо критикується широке поле розсуду конкурсної комісії під час оцінювання доброчесності кандидатів.
"Конкурсна комісія отримує надмірну дискрецію при оцінюванні доброчесності: висновки компетентних національних або міжнародних органів не є для неї обов’язковими", — вказує юрист і додає, що це створює ризики суб’єктивності у фінальному відборі кандидатів.

Питання недовіри за станом здоров’я
Ще одним проблемним аспектом називається можливість висловлення недовіри Генеральному прокурору через стан здоров’я, що може мати неоднозначні правові та репутаційні наслідки.
"Можливість висловлювати Генеральному прокурору недовіру через стан здоров’я… має виразний негативний і репутаційний зміст", — вважає Броневицький.
Узагальнюючи аналіз документа, Станіслав Броневицький вважає, що законопроєкт №15343 містить внутрішні суперечності та не гарантує ані стабільного механізму призначення Генерального прокурора, ані повністю прозорої конкурсної процедури.
Запропонована модель потребує суттєвого доопрацювання з точки зору балансу між інституціями, визначеності процедур та мінімізації ризиків надмірної концентрації впливу в органах, залучених до добору керівника прокуратури, переконаний він.

Нагадаємо, днями депутати Анастасія Радіна і Ярослав Железняк внесли в Раду законопроект про запровадження конкурсу на посаду Генерального прокурора. Наразі тривають активні дискусії не лише з проводу вірогідної моделі призначення генпрокурора, але й на рахунок взагалі наявності в офіційних документах чіткої вимоги ЄС про конкурсний добір. Низка політиків та публічних юристів, зокрема, пояснюють, шо під виглядом “вимог ЄС” окремі активісти і депутати займаються насправді лобіюванням своїх політичних інтересів.