"Аллах акбар!!!"

Кремлівські хулігани, мавпуючи “дорослі держави”, нарешті догрались у “велику політику”: тепер “Ісламський халіфат” урочисто оголосив війну й Росії.

Тиждень почався з неординарної новини: нардеп Рефат Чубаров оголосив про таємний план ФСБ вбити способом інсценованого замаху кримських “віце-прем’єра” Михайла Шеремета й “віце-спікера” Ремзі Ільясова, щоб потім звинуватити в теракті антиросійських активістів Криму й остаточно розв’язати собі руки щодо всіх незгодних з окупацією.

Здатність охранки окупантів улаштувати це не викликає сумніву, але українські силовики заперечили наявність у них такої оперативної інформації, а російські промовчали (лише Аксьонов висловився в тому дусі, що Чубарову, мовляв, “потрібен психіатр”). Сам Ільясов, не вдячний колишньому товаришу за вчасне попередження, за­явив, що Чубаров та його однодумці “роблять усе можливе, щоб утягнути власний стражденний народ у відверте протистояння, метою котрого є роздмухати й розпалити полум’я громадянської війни”. Краще б він не марнословив на тему війни, бо наврочив: у той самий день її Криму оголосили. Хоча й не Чубаров.

Кремлівські хулігани, мавпуючи “дорослі держави”, нарешті догрались у “велику політику”: тепер “Ісламський халіфат” урочисто оголосив війну й Росії. У майстерно змонтованому HD-кліпі зі сценами відрізання голів та розстрілів медіа-продюсери “Халіфату” презентували нову пісню російською мовою з приспівом “Скоро, очень скоро кровь польется морем”. Пообіцявши незабаром улаштувати в Росії все те, що показано в кліпі, “правовірні” проспівали ще й такий куплет:

И Кавказ вернем мы, править силам темным

Не оставим боле; будет нашим Крым!

И Урал вернется, кяфир затрясется,

В Татарстане править шариат хотим.

Отак. Висновки із цього випливають такі: по-перше, “Ісламська держава” визнає півострів російським, а по-друге, у світі з’явився ще один претендент на гасло “Крим наш”. Нібито однієї терористичної держави нам тут було замало, що раптом із якогось пекла наповзає ще й друга!

Окупаційні органи одразу відреагували на “музичну листівку” з Близького Сходу та паризьке кровопролиття посиленням заходів безпеки в громадських закладах й аеропорту. Слідом за ними грізну боєготовність продемонстрували й усякі войовничі карлики: “аксьоновська самооборона” мобілізувала своїх алкоголіків у посилені вуличні патрулі, “донскіє казакі” з нагайками кинулися “охороняти” школи (авжеж, за дітьми, як відомо, ховатися легше!) тощо. Невідомо, чи пов’язані безпосередньо із цими подіями чутки про переведення на високу посаду в кримський главк ФСБ колишнього “міністра госбєзопасності ЛНР”, але крок видається завбачливим: терористу з терористами домовитися буде легше. А “віце-прем’єр” Бальбек запевнив усіх, що Крим нападу не зазнає, бо підґрунтя для релігійного тероризму тут відсутнє через “зважену” міжконфесійну політику окупаційного “уряду”. Ой, якби і йому не наврочити…

Розвідданими про джихадистське підпілля в Криму я не володію, але як колись українська влада, так тепер російська настільки старанно намагається імітувати його наявність, що певний прошарок, готовий із квітами стрічати “воїнів ісламу” в Криму, вже, поза сумнівом, сформовано.

Саме цими днями в Севастополі відбувається суд над чотирма членами незареєстрованої ісламістської партії “Хізб ут-Тахрір”, метою котрої є встановлення “Всесвітнього халіфату”. На відміну від України в Росії та в низці інших держав вона вважається терористичною організацією і є забороненою. Колишня українська влада вела з “хізбутами” та ідеологічно близькими до них “салафітами” подвійну гру, штучно перетворюючи їх на вагому су­спільну силу. З одного боку, “загроза ісламізму” через слово згадувалася в усіляких “експертних звітах з безпеки в Криму” (і, певно, додала чимало зірок на погони). А з другого — ісламістські громади створювались і діяли за негласного, але відчутного сприяння держави, адже “халіфатчики” вважалися цінною противагою ненависному Меджлісу. За цього сприяння вони рейдерським способом захоплювали в “меджлісівців” мечеті, перереєстровували на себе релігійні громади…

На певному етапі ситуація вийшла з-під контролю: кілька кримських ісламістів вирушили воювати в Сирію (лише Аллах знає, на чиєму боці). Але тут сталась окупація і все перевернулося: Росія цих провокаторів не потребувала (бо мала своїх), і “свідкам Халіфату” довелось або відрікатися від свого “хобі”, або втікати із сім’ями на материк та осідати похмурими замкненими громадами в західноукраїнських селах. Але окупанти не спішать звітувати про перемогу, адже звинувачення в “ісламському екстремізмі” стало універсальною зброєю чекістів проти будь-якого кримського татарина незалежно від його прихильності до справи “Халіфату” (ось і нещодавно знову проводили “профілактичні рейди” мечетями). Недарма кримське крило Меджлісу висловило занепокоєння, що погрози “Ісламської держави” стануть насамперед приводом для поширення репресій.

А поки “Халіфат” добирається до Криму, євпаторійські школярі-слов’яни вигадали нову гру: зненацька кидають петарди під ноги перехожим із веселими криками: “Аллах акбар!!!” Зойки пенсіонерок, що, хапаючись за серце, осідають на тротуар, несамовито веселять юних “терористів”.