Ліцензія на вбивство

У ХХІ столітті приватизована навіть війна. Армію й поліцію витісняють озброєні люди, непідзвітні нікому, окрім свого замовника. Нещодавні інциденти щодо розстрілів мирних іракців співробітниками приватних охоронних фірм наочно показали: "приватні армії" відбирають у держав монопольне право на насильство.

Якщо 10 років тому найманці з розвинених країн воювали переважно в Африці, нині корпоративні солдати — реальність також для Азії, Америки та Європи. Невдовзі вони прийдуть і до нас.

Солдати фортуни

 

Інститут найманства має довгу історію: власне, саме слово "солдат" походить від солідуса — римської монети, якою розплачувалися з найманцями. А в Середньовіччі війни велися виключно за допомогою ландскнехтів, фрилансерів і кондотьєрів.

 

Однак Просвітництво повністю змінило уявлення, згідно з якими війною займаються приватні армії феодалів. Засновники держав сучасного типу вважали: питання війни і миру має вирішувати вся нація, а не зграйка професійних убивць. Однією з ознак нової держави стала монополія на насильство. Людина зі зброєю мусить бути підзвітною державі, а через неї — народу. Найманство було заборонено більшістю держав, а також спеціальними конвенціями ООН.

 

Однак навіть у ХХ столітті наймані солдати нікуди не поділися. Це не лише французький Іноземний легіон і бойовики УНА-УНСО в Грузії, а й сотні ліцензованих приватних охоронних фірм (ПОФ). Ці компанії пропонують свої послуги як державам, так і приватним особам. За помірну плату вони можуть влаштувати державний переворот, вишколити армію, придушити повстанський рух або повести його в потрібному напрямку. Сукупний річний обіг такого бізнесу в світі становить приблизно $100 мільярдів.

Розквіт ринку подібних послуг почався з 1990-х років, після закінчення холодної війни. Система, за якої кожна ділянка земної кулі була "приписана" до однієї з двох супердержав, розпалася, тож уряди багатьох країн так званого третього світу залишилися без підтримки колишніх патронів. У критичній ситуації довелося шукати допомогу в приватних структурах. Водночас мільйони колишніх військових стали "жертвами" роззброєння й запропонували свої послуги вже на комерційній основі. Найвідоміша найманська організація Executive Outcomes була створена південноафриканськими білими офіцерами, які не примирилися з поваленням режиму апартеїду. Упродовж 1990-х років компанія провела низку широкомасштабних воєнних операцій, розгромила повстанців у Анголі й Сьєрра-Леоне. Замовники розплачувалися, зокрема, родовищами діамантів. Компанія закрилася у 1999 році.

 

А от Northbridge Services Group (NSG) існує й нині. Коли робітники-бунтівники з нафтових компаній у Нігерії дізналися, що NSG відправила до них дві групи командос, то самі відмовилися від усіх вимог і припинили страйк. Ця ж компанія пропонувала Трибуналу ООН за $2 мільйона захопити президента Ліберії Чарльза Тейлора. А в 2005 році Організація визволення Туркменистану нібито запропонувала NSG контракт на викрадення Сапармурата Ніязова — Туркменбаші вчасно помер.

 

Подібні корпорації діють переважно там, де є failed states ("невдалі держави"). У регіонах, де державна влада слабка або її зовсім немає, до влади приходить комерційна структура. Важко уявити, щоб ці найманці керувались якимись ідейними міркуваннями. Фірма MPRI — вона працювала на Балканах — як-то кажуть, займалася підготовкою одночасно македонської армії й албанських повстанців, які згодом почали бунт у Македонії.

 

 

Приватна війна з терором

 

Упродовж останніх 15-ти років питома вага "приватних" вояків у конфліктах збільшувалася. Найманці воювали в Африці, Латинській Америці, Південній Азії, на Балканах. Та справжній розквіт цієї індустрії настав з початком "війни з тероризмом", оголошеної Джорджем Бушем ІІ. Уже в березні 2003 року в Іраку було 15-20 тисяч "солдатів за викликом", а журнал "Економіст" назвав іракський конфлікт "перша приватизована війна". Офіційно приватні компанії мали лише охороняти ключові об’єкти й життя важливих осіб, але з часом вони почали брати участь і в бойових діях. Вважається, що саме вони роблять найбруднішу роботу в тюрмах під час допитів.

 

Саме цим і цікаві урядам "розвинених держав" ПОФ: військові регулярних армій зв’язані в своїх діях національним і міжнародним правом, угодами та конвенціями, а от комерсанти від війни можуть робити все — вони відповідають не перед країною, а перед клієнтом. Співробітники таких компаній не підлягають переслідуванню згідно з нормами військового права; власне, незрозуміло, чи можна їх притягти до будь-якої відповідальності.

 

Останній приклад — розстріл в Іраку 17-ти мирних жителів охоронцями з американської компанії Blackwater. Іракський уряд довів вину охоронців, проте американська сторона проводить власне розслідування і, швидше за все, покараний не буде ніхто. Найманців в Іраку захищає від "тубільного" правосуддя особливий наказ колишнього керівника окупаційної адміністрації Пола Бремера.

Уряд зробить усе необхідне, аби його підрядники не потрапили до зали суду, і готовий платити їм за ризик значно більше, ніж "власним" військовим. Навіть так держава заощаджує чимало: адже співробітники ПОФ не розраховують на пенсію, виплати за поранення та пільги, а їхнім родичам не видадуть компенсацію за смерть годувальника.

 

Однак і для уряду існує зворотний бік монети: зловживання найманцями призводить до узалежнення від них. Сьогодні Пентагон уже не може вести війну без "приватних" військових: вони оперують 28% оборонних систем США. У 2001 році 10 ПОФ офіційно витратили понад $32 мільйони на лобіювання в Конгресі. Понад те: із 1999 року 17 найбільших приватних військових компаній вклали понад $12,4 мільйона доларів у парламентські й президентські компанії в США!

 

Однак послугами подібних фірм користуються сьогодні уряди, корпорації, гуманітарні й благодійні організації, журналісти і навіть ООН: без них не можуть обійтися ані вояки, ані миротворці.

І якщо великі міжнародні ПОФ намагаються бути справжніми мініатюрними арміями з військовими званнями, формою та дисципліною, то дрібні групки найманців із України, Росії, Франції, Ізраїлю, Хорватії, США часто складаються зі злочинців, терористів, шпигунів чи навіть просто садистів. Вони відомі своєю недисциплінованістю, схильністю до бандитизму, зґвалтувань і мародерства. "Солідні" фірми з величезним бюджетом намагаються дистанціюватися від таких "солдатів фортуни". Вони не люблять, коли їх називають найманцями. Однак сутність у них одна: це люди, які воюють за гроші.

"Жахливі злочини, скоєні в Іраку, продемонстрували людям в усьому світі небезпеку використання урядами солдатів-найманців. “В одному лише Іраку перебуває приблизно 48 тисяч найманців — це в кілька разів більше, ніж кількість британських військ, — повідомив “Главреду” представник британської Кампанії проти торгівлі зброєю Саймон Хілл. — Але цей скандал виходить далеко за межі Іраку. Урядам час припинити покладатися на непідзвітні приватні компанії, які порушують закон”".

 

 

Gazprom Air Force проти танків "Нафтогазу України"

 

Приватні структури замінюють не лише армії, а й інших силовиків: кількість приватних охоронців у ПАР перевищує кількість поліцейських у цій країні. Однак такі процеси не обмежуються Африкою й Близьким Сходом — приватні армії значно ближче до нас, ніж здається на перший погляд.

 

Улітку російська Держдума ухвалила закон, який дав змогу компаніям "Транснефть" і "Газпром" створювати власні охоронні спецпідрозділи, які матимуть право на використання бойової зброї та спецзасобів для охорони майна фірми.

 

Такі "охоронці" зможуть обшукувати людей і автотранспорт, застосовувати зброю не лише на території об’єкта, купувати зброю самостійно. Фактично йдеться про створення повноцінної феодальної армії, яка зможе воювати, зокрема й на території України — скрізь, де є російські нафто- і газопроводи.

 

На запитання "Главреда", чи використовує "Газпром" можливості, надані новим законом, представники компанії відповісти відмовилися: служба безпеки не дозволяє поширювати таку інформацію.

Однак, можливо, українцям і не доведеться чекати приходу "газпромівських" військ. У рейдерських сутичках останніх років бойового досвіду набувають охоронні служби українських корпорацій. Як швидко наша країна перетвориться на театр воєнних дій між арміями конкуруючих комерційних структур?

 

Колишній генерал СБУ Андрій Кожум’якін вважає, що небезпеки нового феодалізму в Україні немає — адже створення збройних формувань, не передбачених законом, заборонено Конституцією. "Окрім того, сьогодні в Україні немає економічних структур, які могли б собі дозволити таку армію. Бюджет “Газпрому” дорівнює кільком національним бюджетам, але в нас немає таких компаній", — додав він "Главреду".

 

Проте, на думку колишнього керівника Генштабу українських збройних сил генерала Анатолія Лопати, держава вже зараз мусить вжити необхідних заходів. "Приватні структури звертаються до фірм із потужним кадровим резервом, чиї співробітники мають право носити зброю. У такі компанії йдуть усі, хто служив у державних силових відомствах, а зараз опинився “за бортом”", — пояснює генерал. Він вважає, що з часом ця тенденція посилюватиметься: "Приватна охорона — це тіньові армії, які мають найсучаснішу стрілецьку зброю та засоби спостереження й прослуховування. Попит на їхні послуги з часом зростатиме, тож, звичайно, це становить небезпеку для держави".

 

Утім, українська держава поки що цієї небезпеки не відчуває — навпаки, деякі парламентарі періодично намагаються "проштовхнути" дозвіл на носіння зброї. Цілком імовірно, що ми будемо свідками того, як Хрещатик стане місцем масштабного зіткнення військової коаліції "Інтерпайпу", СКМ й ІСД з елітними підрозділами армій групи "Приват" і "Міттал Стіл". Службовцям Збройних сил України в той день накажуть заради їхньої ж безпеки залишатися в казармах.

 

"Постання глобальної індустрії “приватної охорони” — звершений факт, і уникати будь-якої співпраці з нею буде витрачанням потенційно корисного ресурсу", — вважає експерт Стокгольмського міжнародного інституту мирних досліджень Керолайн Холмквіст. На думку аналітиків, забороняти найманство пізно: зараз слід принаймні врегулювати цю діяльність. Конвенції ООН проти найманців 1989 року, а норм у національному законодавстві окремих країн (зокрема й України) недостатньо: найманство там визначається як участь у бойових діях з метою отримання прибутку. Таке визначення дає змогу безкарно займатися, наприклад, тренуванням, стратегічним консультуванням і операційною підтримкою регулярних армій, отже — впливати на результат повноцінних війн і конфліктів.

---

 

Ст. 1 Міжнародної конвенції ООН проти вербування, використання, фінансування та підготовки найманців. 4 грудня 1989 року

Найманець — це людина, яка:

 

спеціально завербована на місці або за кордоном для того, аби воювати у збройному конфлікті;

 

бере участь у воєнних діях, керуючись переважно прагненням отримати особисту вигоду; їй дійсно обіцяно стороною конфлікту (чи від імені) матеріальну винагороду, яка істотно перевищує винагороду, обіцяну або виплачувану бійцям такого самого рангу, й функції, що входять до збройних сил цієї сторони;

 

не є ані громадянином сторони конфлікту, ані жителем території, контрольованої стороною конфлікту;

 

не входить до складу збройних сил сторони конфлікту;

 

не послана державою, яка не є стороною конфлікту для виконання офіційних обов’язків як особа, що входить до складу її збройних сил.

 

За будь-яких інших обставин

найманець — це людина, яка:

 

спеціально завербована на місці чи за кордоном для участі у спланованому акті насильства з метою:

 

скинути уряд або іншим чином підірвати конституційний державний лад;

порушити територіальну цілісність держави;

бере участь у цих діях, керуючись переважно прагненням отримати значну особисту вигоду, і якій обіцяно або видано матеріальну компенсацію;

не є ані громадянином, ані жителем держави, проти якої спрямовано ці дії;

не послана державою для виконання офіційних обов’язків;

не входить до складу збройних сил держави, на чиїй території здійснено ці дії.