Позбувся прав, не виходячи з офісу

У цю містичну історію не можуть повірити ні правоохоронці, ні правознавці, ні, тим більше, люди, які знають її головного героя, — людину інтелігентну, пристойну, не здатну на фантастичні витівки.

Своєю постановою Франківський районний суд Львова засвідчив, що співробітникові “Високого Замку” вдалося, не виходячи з офісу, навчитися керувати трактором, переміститися у просторі — зі Львова до міста Рудки Самбірського району, і там у стані алкогольного сп’яніння поспілкуватися з працівниками ДАІ.

"Я жодного разу Правил дорожнього руху не порушував, даішники мене не зупиняли, протоколів не складали... Може, на камеру щось зафіксували?”, — запитував дорогою у міський відділ ДАІ Львова працівник комп’ютерного центру “Високого Замку” Ігор Заяць, якому на домашню адресу надійшло повідомлення: “Районним судом м. Львова за порушення ПДР на Вас накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення спеціального права керування транспортними засобами на 1 рік. Вам необхідно добровільно здати посвідчення водія і талон до нього”.

“Принесли права?”, — грізно запитали у міській ДАІ. “А за яке порушення прав позбавили?”, — чемно перепитав порушник. З’ясувалося, за серйозне. Як розповіли у ДАІ, нашого співробітника 30 жовтня 2008 року, о 10 годині 45 хвилин, зупинив працівник ДАІ у місті Рудки за керування трактором МТЗ-80 у стані алкогольного сп’яніння. Коли Ігор Заяць почув це звинувачення, у нього щелепа відвисла. У Рудках він ніколи не був, навіть не знав, у якому районі це славне місто знаходиться. Та й керувати трактором не вміє і ніколи не пробував (у його правах значиться лише категорія, що дозволяє керувати легковими автомобілями). До того ж 30 жовтня 2008 року був робочим днем. Ігор Заяць був на роботі. Протягом дня з десяток співробітників, керівництво разом з Ігорем працювали над випуском номера газети.

Був Заяць, став Заєць

Побачивши розгубленість “тракториста”, даішники порадили нам звернутися до Франківського районного суду, звідки надійшла постанова про позбавлення прав. Попрямували до суду. “Я ніколи не був у Рудках, трактором керувати не вмію, до суду мене жодного разу не викликали...”, — почав пояснювати судді пан Ігор. “Я вам повістки висилала, — перервала суддя. — Мають бути “корішки”... І спровадила нас у судову канцелярію. Там надали для ознайомлення лише винесену “Іменем України” постанову, якою Зайця Ігоря Володимировича визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та позбавлено прав керування всіма видами транспортних засобів терміном на один рік. У постанові вказувалися адреса, рік народження “адмінпорушника” Ігоря Зайця. Щоправда, у прізвищі була незначна помилка: був Заяць, а став Заєць, та ще суд зазначив, що адмінпорушник — “непрацюючий”.

До редакції ми повернулися приголомшені. Через кілька днів нам вдалося отримати в управлінні ДАІ копію протоколу, й містика почала розвіюватися. Склав протокол, з’ясувалося, співробітник Мостиського взводу ДАІ Федір Макаришин. Він вніс у протокол адресу, номер та серію паспорта, який належить нашому Ігорю Зайцю. Особа, на яку склали протокол, на ньому розписалася. Підпис, який поставив пияк-тракторист, аж ніяк не схожий на підпис працівника “ВЗ” Ігоря Зайця!

Тоді звідки інспектор взяв його паспортні дані? Чому він, складаючи протокол, не поцікавився, звідки у “непрацюючого” львів’янина взявся трактор, до того ж, як вказано у протоколі, без номерних знаків? А якщо цей трактор був крадений?.. І знову ж у протоколі фіксується порушник не Заяць, а Заєць...

Заочно судили

З усіма цими непорозуміннями мав би розібратися суд, який розглядав справу про адмінпорушення. Виносячи рішення без участі звинуваченого, суддя Франківського районного суду зазначила у постанові: “Справу заслухано у відсутності особи, що притягається до адміністративної відповідальності, оскільки він у суд не з’явився, не подав клопотання про відкладення розгляду справи і, відповідно до ст. 268 КпАП України, його присутність при розгляді справи не є обов’язковою”.

У статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на яку посилається суддя, вказано: “Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи...”. Як суддя може переконатися, що особу сповіщено? Надіслати їй повістку до суду рекомендованим листом, під яким адресат має розписатися. Ігор Заяць, нагадаю, на жодних повістках не розписувався, відтак гадки не мав, що якась справа розглядається в суді. А був би він присутній на розгляді справи, принаймні подав би до суду довідку про те, що 30 жовтня 2008 року, о 10 годині 45 хвилин, він перебував на роботі й виконував свої службові обов’язки.

Тепер Ігорю доведеться шукати правди в Апеляційному суді і знову доводити, що у Рудках він ніколи не був, трактором керувати не вміє, повісток до суду не отримував, протоколу, складеного даішниками, не підписував...

Постає ще одне питання: наскільки захищені наші індивідуальні дані, що містяться у різних базах даних, і, говорячи юридичною мовою, є “інформацією про особу”?

Жодної містики. Звичайна халатність

Співробітник ДАІ Федір Макаришин, який складав протокол на “Ігоря Зайця”, переконливо розповів, що того дня справді зупинив чоловіка, який керував трактором у стані алкогольного сп’яніння, що підтвердив і спеціальний прилад. Порушник, каже даішник, назвав своє прізвище, ім’я, по батькові, розписався під протоколом...

Як розповіли джерела в ДАІ, інспекторам ДПС негласно дозволяється (якщо водій п’яний як чіп, оформлення протоколу про порушення ПДР відбувалося вночі або далеко від місця проживання порушника) виписати з водійських прав його ініціали, а потім у базі даних ДАІ знайти адресу та вписати її у протокол. Людей з прізвищами Заяць та Заєць на Львівщині — десятки. Під жезл даішника міг потрапити й повний тезко нашого комп’ютерника. І тоді — жодної містики. Лише халатність...