Їду повільно, бо... “офігіваю”

Буквально за кілька днів до того, як очільники Державтоінспекції звітуватимуть про результати запровадження підвищених штрафів на автошляхах за місяць, автору цих рядків довелося поїхати у центр Києва на важливу зустріч

Кожен водій, який знає столицю, підтвердить: зазвичай дорога від станції метро “Шулявська”, де розташована редакція “України молодої”, до Печерського району займає в середньому 20 хвилин. Та таке “щастя” людям за кермом випадає здебільшого на вихідних. І справа навіть не у “пробках”.

Тягнучись проспектом Перемоги зі швидкістю 40 кілометрів на годину, за вікном помічав цікаві речі. Їздити наші водії й справді почали обережніше. Штраф у півзарплати лякає. І, як з’ясувалося, причини рухатися повільно були: на нас із “Візиром” у руках, сховавшись за конструкцію мосту, чатував патруль Державтоінспекції. Та в якусь секунду почали відбуватися незрозумілі речі: безпосередньо посеред величезного дорожнього полотнища, під час зупинки на “червоний”, з автомобіля “Деу” із “шашечками” на даху раптом вискочив кремезний чолов’яга. Поки водії з подивом розмірковували, куди той так швидко направляється, чоловік підбіг до “Таврії”, витягнув звідти молодого хлопця і почав ним трясти, немов грушею. “Ти што дєлаєш?!” — кричав знавіснілий таксист своєму недосвідченому колезі. У цей момент до нього приєднався один із пасажирів “Деу”, який теж не погребував докласти руку до переляканого водія автівки з трикутничком на задньому склі з позначкою “У”.

Через цей інцидент на проспекті за лічені хвилини “тягнучка” переросла у “пробку”. Надававши нашвидкоруч хлопцю стусанів, таксист ускочив у своє “Деу” й хутко поїхав, залишивши розгубленого юнака наодинці з дошкульними сигналами клаксонів тих, кому ці події взагалі були “до лампочки”. Найбільше вразили даішники, які, стоячи з “фарою”, дуже злилися через непередбачену зупинку живого “хліба”. І хоча вони бачили інцидент, ніхто не вказав таксисту, що з’ясовувати стосунки в такий спосіб — не вихід. Для цього існують більш цивілізовані методи, як-то складання протоколу про порушення. На зауваження кореспондента “України молодої”, що “хлопці в погонах” мали б втрутитися, один із них лише кинув: “Ти мнє ісчо поговорі — єзжай, давай!”.

Воно й зрозуміло: проводити роз’яснювальну роботу, фіксуючи порушення, не те ж саме, що “ловити на швидкість”. Останнє хоча б дає можливість довго не мерзнути на вулиці, а заробити “швидку копійчину”. Відтак решту дороги на Печерськ автор цих рядків намагався проїхати дуже обережно і не поспішаючи — це ж не штука нарватися на такого “таксиста”. А раптом водія більш престижної іномарки — такий і покалічити може, поки наше ДАІ вдаватиме, що це їх не стосується.

Доїхати вчасно й зустрітися з потрібною людиною тоді так і не вдалося. Повертатися назад, як виявилося, було не менш цікаво, аніж їхати на Печерськ. Проїжджаючи Виноградар, спостерігав картину, кращу за першу. На виїзді з лісу, куди наші громадяни полюбляють заїхати “на природу”, пригальмував “джип” із наклейкою “Беркут”. Яким же було моє здивування, коли кремезні хлопці, вийшовши з автівки, одягли жилети, які вмить перетворили їх на... співробітників Державтоінспекції. Я простояв ще кілька хвилин і зрозумів: ці “товариші” зі смугастими палками в руках зупиняють вибірково тих, хто виїжджає з лісу. Вочевидь, ловили водіїв “під мухою”. Дозволю собі припустити, що “беркутівці” протоколів не складали — практично кожен, кого вони зупиняли, не простоював більше п’яти хвилин.

А ввечері, зустрівши дорогою додому ще кілька патрулів, подумалося: добре влаштувалися, панове офіцери, що вже і “Беркут” хоче в ДАІ. Користі від вас більше не стало, а штрафи, чи то пак “відчепні”, уже навчилися брати за іншим тарифом. І це в період фінансової кризи, коли люди й так копійку до копійки збирають. Ось лише одне хотілося б запитати в тих, хто фактично узаконив “рекет” на дорозі — а совість не тисне? Чи шурхіт купюр пом’якшує цей маленький, захований десь глибоко під кітелем, дискомфорт?..